23-річного Ореста Квача з Тернопільщини, який загинув в зоні АТО, упізнали лише за нашивкою на одязі, яку вишила його наречена

23-річний Орест Квач, студент юридичного факультету одного зі столичних ВИШів, місяць тому добровольцем пішов у зону АТО.

Він був активістом київського Євромайдану. Його батьки навіть не здогадувалися, що син воював, поки не отримали звістку про загибель дитини.

Розвідник Орест Квач разом із побратимами потрапив під шквальний мінометний обстріл. Усі дванадцятеро “айдарівців” загинули відразу.

Упізнали тіло Ореста за нашивкою на одязі, яку вишила його наречена.

З Орестом прийшло попрощатися чи не все місто. Під час панахиди люди не поміщались у місцевому будинку культури, вони зайняли весь майдан перед будівлею.

«Це людина, якій були притаманні лише позитивні риси.» - каже подруга загиблого Ярина Миронюк. «Він був цілеспрямований, оригінальним, нестандартним. Мав мету у житті, знав куди іде, знав що робить. Щоразу коли я його зустрічала на його обличчі була посмішка, він був настільки життєрадісним. Я кожної секунди згадую його очі, які палали любов’ю до всього що він робив, до України до рідного краю».

Друзям та побратимам Ореста не вистарчало хороших слів, щоб його охарактеризувати. Він був душею компанії. Змалку цікавився військовою справою. Завжди казав: «Я воїн і патріот», тому й обрав навчання у київському військовому ліцеї ім. І. Богуна. Згодом навчався на юридичному факультеті Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана. Захоплювався бойовими мистецтвами. Був кращим з бійців спортивного клубу «Характерник» Тернополя, виборов кандидата в майстри спорту з фрі-файту.

У поминальній промові о. Володимир Заболотний генеральний вікарій Бучацької єпархії УГКЦ зазначив, що сльози за полеглими за час АТО не мають проливатися даремно. «Нам потрібно робити висновки, нам потрібно ставати кращими. Після цих смертей ми не можемо залишатися, такими, якими були вчора. Ми мусимо змінити ставлення до життя. Є чимало молодих людей, які не мають куди себе подіти, вони марнують час, а патріоти нашої країни, такі як Орест, сидять в окопах і молять Господа: «Нехай мене ця куля не зачепить!». Ми мусимо пам’ятати що в ці хвилини хтось вмирає за нашу свободу. Орест Квач спитав себе: «Якщо не я – то хто? Якщо не сьогодні – то коли? Він знав, що саме зараз настав час і він може допомогти своїй землі. Не абстрактній Україні, а тим людям, які його знають, які хочуть щастя та спокою» - зі скорботою виголосив о. Володимир.