«Сказала, що хоче їхати до Москви» – спогади про останній день життя відомої тернопільської бабусі «Шапокляк»

На згадку про екстравагантну Альбіну Михайлівну в ПП «Благоустрій» залишилася підшивка її звернень.

Cумна звістка по смерть неординарної Альбіни Собків (у народі за схожість із мультгероїнею її називали «Шапокляк») не залишила байдужими нікого з тернополян. Оскільки старенька була частою гостею і в управлінні житлово-комунального господарства благоустрою та екології, і в ПП «Благоустрій», яке обслуговує будинок, де вона мешкала, ми вирішили поділитися спогадами про цю неординарну жінку. Навряд, чи хтось знає, що першого березня цього року жінці пішов восьмий десяток (народилася Альбіна Собків 1.03.1937 року). Активна та енергійна, вона, здавалося, не мала віку, а ще – знала в обличчя всіх тернополян, бо ж спілкувалася з цілим містом.

Жінка не була самотньою

Помилково чимало тернополян вважають, що екстравагантна жінка, життя якої оповите цілковитою таємницею, була самотньою. Цю інформацію спростувала директор ПП «Благоустрій» Галина Гевко, мешканкою якої була Альбіна Михайлівна. Усі зобов’язання щодо поховання старенької взяв на себе її син, який, за словами працівників підприємства, надзвичайно шанобливо і з великою любов’ю ставився до неї, пише Komun. 

«Парове не гріє, понакручували резервуарів» – листи від Альбіни Собків

Як розповіла Галина Гевко, жінка часто навідувалася у ПП «Благоустрій», адже саме воно обслуговує дім, де жила чудернацька пані. До «жеку» Альбіна Михайлівна приходила щонайменше двічі у тиждень. Тут її завжди зустрічали шанобливо, зверталися на ім’я та по батькові, що пом’якшувало серце жінки, яка не завжди була у доброму гуморі.

Часом, коли Альбіна Михайлівна заходила, чути було з вулиці – іноді вона полюбляла емоційно висловлюватися, – пригадує Галина Гевко. albina1 (2)– В нас її завжди зустрічали привітно: «Заходьте, Альбіна Михайлівна, сідайте, розказуйте…» Вона дуже любила компліменти з приводу її яскравого вигляду і радо їх приймала, сором’язливо куштувала цукерки, якими її пригощали. Одного разу вона принесла нам пляшку вина: «Випийте собі дівчата для доброго настрою»… Чи не щоразу заходила і до мене в кабінет, сідала і починала розказувати про свої турботи. Останнього разу, коли була, до речі, розповідала дуже особисті і цікаві речі. У нас є вже ціла підшивка звернень, які вона адресувала на моє ім’я. Приміром, за січень вона написала три звернення і з них ми зрозуміли, що в домівці Альбіни Михайлівни тече батарея (у прикріпленому тексті, де йдеться про резервуари). І так щоразу ми «розшифровували», про що ж йдеться у її зверненні і як ми можемо посприяти. Щоразу казала на прощання: «Я йду а потім прийду».

«Вона мала нас за друзів»

Про Альбіну Михайлівну у підприємстві не знали майже нічого, оскільки вона ніколи не розповідала про себе. Хтось каже, що вона була акторкою в драмтеатрі, інші стверджують, що працювала в медицині, а дехто наполягає, що була вчителькою. Працівники підприємства точно знають, що яскрава тернополянка експерементувала з різними модними напрямками і у підприємство завжди приходила стильно вбрана. Бувало, що замість незмінних капелюшків, яким могла б позаздрити Катерина Осадча (так пишуть тернополяни у соцмережах), іноді навідувалася у яскравих перуках. Незмінними були червоні рум’яна, срібні перстені та барвисті шкарпетки, які неабияк любила.

«Гевчиха» або «пані начальниця» – так вона до мене зверталася, – з посмішкою пригадує Галина Гевко. – Одного разу прийшла, уважно мене оглянула і серйозно випалила: «У вас такий перстень, як в мене недавно пропав!» Я їй кажу: «то золотий, а ви ж золота не любите». І, знаєте, подіяло, через якусь мить albina2 (4)миролюбиво зауважила, що їй здалося, що просто перстень трохи схожий. Часом прийде агресивна, а скажеш добре слово – і все, Альбіна Михайлівна посміхається, шаріється, кокетує. Попри усі труднощі, а, як ми розуміємо, вони у неї були, вона залишилася істинною жінкою. Вона мала нас за друзів, ця жінка, яка спілкувалася з цілим містом. Безумовно, з її відходом і для нас всіх щось зміниться…

«Попрощалася: сказала, що їде в Москву»

До управління житлово-комунального господарства Альбіна Михайлівна навідувалася рідше – приблизно раз у два-три місяці. Писала звернення у звичному тоні: «Моя квартира, нікому нічого не заповідаю, маю багато родини». Особливих скарг не мала, але коли щось її непокоїло казали: «вже дзвонимо до Гевчихи, все владнаємо» і вона заспокоювалася.

Того дня, в середу, вона була у нас в 17 годині, пригадує Марія Федчишин, яка працює у приймальні управління. – Розповідала, що збирається їхати до Москви. Я її запитала, чи має вона там родичів, на що відповіла, що не має, просто хоче походити, подивитися. Попрощалася зі словами «а за квартирою моєю наглядає Гевчиха, то можу їхати спокійно», пішла. Того разу була на дивно спокійна. Буквально за годину вже з’явилася інформація про те, що Аьбіни Михайлівни не стало…

«Як жила людина, так і померла – у центрі уваги», – пишуть тернополяни у соцмережах, переповілаючии безліч легенд про життя незвичайної тернополянки, яка, безумовно, була символом Тернополя. Користувачі пишуть, що, мабуть, незабаром на вулицях міста з’явиться привид Альбіни Михайлівни – бо ж як без неї? А найініціативніші вже подали петицію із проханням встановити пам’ятник чудернацькій жінці в капелюшку, в коралях та перстенях. «Ніби чужа, а ніби й своя», «Ніби когось близького не стало…», «Нехай з Богом спочиває головна модниця нашого міста, завжди акуратна і трішечки щаслива…» пишуть у соцмережах. Не відомо, чи чула ця жінка стільки добрих слів за життя, однак точно зрозуміло, що в ПП «Благоустрій» і в управлінні житлово-комунального господарства, благоустрою та екології за нею сумуватимуть.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та знайомим Альбіни Михайлівни!