Тернополянин Ярослав Омелян - митець, громадянин, патріот

Ярослава Омеляна знають як дбайливого господаря, ввічливу і приязну людину, турботливого батька й доброго дідуся, вірного побратима.

А для України і світу Ярослав Омелян – видатна постать, неперевершений майстер графіки. На його картинах – глибока віра, сильні і високі почуття, краса людини і природи. Художник працює в жанрі станкової та прикладної графіки, плаката, акварелі, рисунка… Він - член Національної спілки художників України (1983), лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Лепких (1994), переможець Всеукраїнського конкурсу екслібрисів ім. Братів Лепких (1997), почесний член Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка (1999). Удостоєний звання "Людина року" (Тернопіль, 2002), подяки Президента України (2005), нагороджений ювілейною відзнакою з нагоди 100-річчя від дня народження генерал-хорунжого Романа Шухевича (2007). У 2008 році Президент Віктор Ющенко присвоїв йому почесне звання Заслуженого художника України.

Особистість з нелегкою долею та непересічним талантом, Ярослав Омелян – гордість Тернополя – із радістю погодився поспілкуватися із читачами сайту www.0352.com.ua

Мабуть, традиційне питання: як виявився Ваш хист до малювання? Ким Ви мріяли стати у дитинстві?

Художник з мене виріс якось непомітно. У дитинстві я був неслухняним, непосидючим збиточником, за що мені часто перепадало на горіхи. Ще зовсім маленьким виходив серед ночі надвір, довго дивився на місяць і лічив зорі. Зустрічав схід сонця, зачаровано спостерігаючи ті зміни, що передували появі небесного світила. А коли пас корови, то з головою поринав у дивовижний світ природи. Мене вабило і вражало неймовірне багатство форм та кольорів у ньому. Придивлявся до кожної квіточки, травинки. Коники-стрибунці, жучки, будь-яка мурашка, пташина – усе це не переставало дивувати і захоплювати мене. Мусив упіймати рибку у ставку, потримати в руках жабку… Лежачи горілиць на траві, з насолодою спостерігав за хмарками і бачив баских, довгогривих коней, на яких мчать незвичайні вершники-герої. Так, мабуть, починала працювати моя творча уява, наснажена красою рідного краю. Вже подорослівши, переконуюся, що діти все сприймають зовсім інакше. Пригадую, як втікав від поїзда, не розумів, що так страшно свистить! Те вранішнє сонце мені видавалося неосяжним і водночас дуже близьким. Тому співчуваю міським дітям, які зростають на асфальті і позбавлені такої хвилюючої єдності з природою.

Ви працюєте у різних техніках: олійні фарби, акварель, пастель, рисунок, та все ж найбільш відомі як автор екслібрисів. Чому обрали саме графіку?

Автор не може зупинитися на чомусь одному. Але я не зраджую своїй професії: у 1947-1948 рр. навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша, на другому курсі вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв), але бажання стати художником надовго перекреслило ув’язнення. Здобути вищу освіту мені вдалося в Українському поліграфічному інституті Львова, на факультеті графіки вже у 1963-1969 рр.
Кожна художня метода має свої принади: акварель, наприклад, не можна скопіювати: фарба змішується природним шляхом, і тонкі прожилки барв не зможе повторити на папері навіть наймайстерніший митець. Книжкова графіка приваблює тим, що вона масовіша, доступніша народу. Одну картину може побачити дуже обмежена кількість людей, а книжкові знаки тиражуються і розповсюджуються.

Роботи яких художників слугують Вам взірцем? Чия манера письма Вам до вподоби?

- Складно відповісти, адже мистецтво мінливе, і я теж у постійному русі… Звісно, подобаються картини класиків, Великих майстрів, люблю Рембрандта, Шевченка, який вважається засновником офорту в Україні.

У ваших роботах немає фантастичних мотивів, а переважає тематика духовна, національно-патріотична… Навіть свою дипломну роботу, коли інші студенти малювали космонавтів, Леніна і революцію, Ви створили про українського класика Осипа Маковея!

Я народився у сім’ї небагатій, але батьки – Максим Іванович та Марія (у дівоцтві Лань) були свідомими українськими патріотами. В нашому сільському храмі, де свого часу хрестили мене, згодом місцевий священик о. Лук’ян Січинський давав шлюби національним героям України Євгенові Коновальцю та Андрієві Мельнику. Говорити, що я з малечку ріс націоналістично налаштованим було б неправильно, однак ті складні історичні умови моєї молодості залишили глибокий слід у душі: мій старший брат загинув у лавах УПА, я був свідком, як безслідно зникали мої односельці, та й сам пройшов тернистим життєвим шляхом… Я народився при Польщі, мій батько служив у австрійській армії... Все це – австрійці, поляки, потім – радянська влада – були окупанти, які з однаковою нелюбов’ю ставилися до моєї Батьківщини.

... Далі буде...