— Начальник, як на роботу влаштовував, то жартував, що маю унікальну професію. Бо переважно пси людей стережуть, а такого, щоб людина псів стерегла – то ще світ не бачив, — сміється 29 річна Василина Заболотна, з села Дичків, під Тернополем.Жінка працює сторожем в тимчасовому притулку для собак. Його облаштувала міськрада Тернополя – три роки тому придбали в місцевого жителя хату на окраїні. Почали привозити собак – однак обʼєкт досі не здали в експлуатацію. Окрім Заболотної персоналу немає, то жінка виконує обовʼязки кухаря, фельдшера-ветеринара та прибиральника.О 8.30 в понеділок Василина, зібравши трьох дітей до школи вирушає годувати собак. Два відра вареної ячмінної каші парують в сінях. Вантажить їх на тачку.— Переважно сама везу, але нині чоловік відпросився з роботи на городі попрацювати, то помагає, — 38 річний Ярослав, як і дружина, виходить надвір в резинових капцях. Випихає тачку на дорогу – від їхньої хати до „псярні”, — так називають притулок селяни, — майже кілометр. Собачий гавкіт чути на півдорозі.— Була одна сучка, то так завивала, що люди з села дзвонили жалітися. А що я можу зробити? Кажу: як була ферма, і корови мичали, то ж тоже мішало – але ніхто їм писки не затикав.В притулку зараз 36 собак. Частина сидить у вольʼєрах, решта бігає по огородженому високим металевим парканом подвірʼї. Як тільки Заболотна з чоловіком заходять всередину – збігаються до них, лижуть ноги, вистибують на плечі передніми ногами.— Коли дощі починаються, то я звідси вся чорна виходжу – добре що хоч на голову не вилазять. За весь час коли тут працюю, ні одна не вкусила. Як нові тварини появляються, то старі якось на своїй мові їм пояснють, що я – своя, загрози не являю.Жінка розділяє гарячу кашу на чотири відра, докидає фаршу, сухого корму, який зберігають в підсобці. Доливає холодної води і вимішує руками. Розкидає по мисках, що стоять на подвірʼї. Деякі собаки бʼються між собою, гарчать.— Собаки мають тут ієрархію. Є такі, що всіх відкусіють, а є такі, що боються – ховаються по кутках. Найдавніша тут собака – Лялька, — Василина показує на чорну безхвосту дворнягу. — Її ще попередній власник цієї хати з помаранчевої революції в Тернополі привіз. Так і лишилася. Вона ні на кого не нападає. Але якщо хтось до неї лізе, то на того нападника вся згая летить. Не знаю чого так сталося, але Лялька тут – авторитет.Більшість собак прибувають сюди на 10 днів після стерилізації - пише ДОБА. Потім їх відвозять назад, звідки взяли. Довше затримуються вагітні суки, хворі, старі пси, та ті, що погано почуваються після операції.— Минулого року якось майже підряд три собаки після стерилізації померло. Лікар каже: „А що ви хочете? Тож як людину прооперувати, і після того нічим не колоти, то хіба виживе?” Після того волонтери з „Ноєвого ковчега” зразу купили антибіотики і вітаміни, бо міськрада на то гроші не дає.Каже, що тепер проблеми після операції також бувають.— Раз приходжу до вольʼєра, а він весь в крові. Дивлюся в суки всі кишки назовні – розгризла собі операційні шви. Швидко підодіяльником її обмотала, подзвонила волонтерам. Ті організували машину, домовилися з приватним лікарем, він переоперував. Вижила.За 40 хвилин Василина встигає роздати їжу, вколоти одній собаці вітамінний укол в ногу.— Ану пішли звідси, що то має бути, — кричить, бʼючи рукою по спині двох тварин, що почали спарюватися біля вольєрів.Більшість собак в птитулку не мають імен. Названі тільки старожили, або ті, які чимось виділилися.— Отой пес, хоч і сучка, але називається Вовчик, бо на вовка схожий, — показує на сіру тварину. — А та довга – Ковбаска. Одну малу дворнягу назвали Ірина Петрівна – на честь активістки з „Ноєвого Ковчегу”. Собака, як і жінка, мала бойовий характер – хоч і менша була за всіх, але на більших нападала, і кістки в них забирала.Знаючи про притулок, люди з околиць часто закидують сюди через паркан тварин, яких хочуть позбутися – переважно малих щенят. Волонтери шукають їм хазяїнів.— Один раз жінка аж з Франківщини приїхала, просила, щоб ми сюди її кота взяли. А куди до псів кота? Хлопці, які собак возять, потім жартували: не вистачає нам за псами бігати, то би були ще по деревах за котами лазили.