Чудотворна ікона, яку привезли до Тернополя з Ватикану, викликала чимало обговорень в соцмережах.
Одні тернополяни в захваті від того, скільки люду іде припасти до святині, інші скептично оцінюють таку раптову "набожність" у широких мас.
У роздумах тернопільської журналістки Тоні Брик, якими вона поділилася на своїй сторінці в Фейсбуці, – своєрідна золота середина між учасниками диспутів в соцмережах.
"Вже п’ятий день офігіваю, як багато людей стоять через весь Тернопіль в черзі до ікони з Ватикану. Їх сотні щогодини, й ця вервечка відтворює себе, ніби якийсь хвіст ящірки. Можна дивуватися, звідки раптом стільки християн, і думати, чи є там, наприклад, водій маршрутки, який вчора не впустив у салон бабцю, яка теж могла ж почекати на тролейбус. Можна захоплюватися силою віри. Можна розмірковувати, що якби взялись отак разом будувати громадянське суспільство, то не човгали би до храму по гірках брудного снігу. Можна засуджувати і слухати, що в черзі говорять не про божественне, а про сусідів, борщ і рахунки за комуналку. Але сьогодні ввечері нарешті видно було, як заходить сонце, і в сутінках цей ланцюжок людей рухався, ніби в танці якомусь. Прості рухи тіла - крок вперед, ще один, потім ще. Простий ритуальний танець. Можна захоплюватися, засуджувати або йти далі, думаючи, що я - не така або не такий. Але неможливо уникнути цього танцю. Люди втомлюються бути. Ми хочемо Бога. Якщо не в собі, то хоча б притулитися крізь скло", – гарно підмітила Тоня Брик.