Представники громадських організацій, учасники АТО та небайдужі скалатчани обступили Юрія Ковалика та його адвоката і емоційно висловили свій протест проти їхніх дій.
11 січня Збаразький районний суд після більш як місячної перерви продовжив слухання справи щодо смертельної аварії, котру спричинив екс-заступник прокурора Кременецького району Юрій Ковалик. 7 липня 2015-го року, перебуваючи у нетверезому стані (в крові високопосадовця на момент ДТП виявили 2,5 проміле алкоголю), він виїхав на зустрічну смугу й зіткнувся з автомобілем, яким керував 44-річний Сергій Хлистун зі Скалата Підволочиського району. Через кілька днів після аварії потерпілий Хлистун помер у лікарні. Майже десять місяців тривало слідство по справі, оскільки Юрій Ковалик через зв’язки у вищих кабінетах правоохоронних органів усіляко намагався сфабрикувати справу, щоб уникнути відповідальності, а вже дев’ять місяців справу слухають у суді. Якби не кременецькі активісти, серед яких згодом убитий Віталій Ващенко, котрі взяли під свій контроль слідчі дії по ДТП, то невідомо, як би взагалі правоохоронці повернули справу. Краяни, котрі стежать за цією резонансною справою, пригадують, що відбувалося на перших судових засіданнях, коли прокурор Руслан Цар, замість тримати лінію обвинувачення, виступав ледь не адвокатом підсудного. Це викликало хвилю обурення серед активістів та небайдужих людей, що приїжджали і донині приїжджають підтримати вдову загиблого Уляну Хлистун та відстояти винесення судом справедливого вироку. Підсудний та його адвокати затягували і затягують справу, просувають свою «рятівну» версію, нібито перед Коваликом вибігли пішоходи (ніхто зі свідків, окрім одного відверто підставного, не підтвердив такого факту в суді).
Зухвала поведінка двох нових захисників Ковалика на одному із попередніх засідань довела вдову загиблого до нервового зриву. Власне тому на нинішнє засідання приїхало чимало небайдужих краян — ледве усі помістилися в судовій залі. Під час слухання було допитаного цивільного позивача — рідного брата загиблого Віктора. У момент аварії Сергій Хлистун їхав на автомобілі свого брата, тому підсудний мав би відшкодувати йому моральні та матеріальні втрати. Пан Віктор досі з величезним болем згадує про страшну для усієї родини трагедію: «Я втратив брата… Що ще можна сказати?… Ми разом працювали, разом жили…» Незадовго після смерті Сергія не витримало серце і в його матері — відійшла у засвіти… Це непоправне горе для усієї родини і, зрозуміло, що жодна компенсація не зможе повернути їм найдорожчої людини. Сиротами залишилися дві донечки загиблого, які нині є єдиною розрадою для пані Уляни.