Чоловік кричав на дитину і шарпав її лише за те, що вона... забруднила одяг.
Про це у колонці для ПроТе написала Наталія Червак.
" Ніколи не бийте дитину і не принижуйте публічно.
Вчора з сином гуляла в парку, йому як завжди байдуже люди довкола, коли хочеться їсти. Тому я відвернулася спиною до публіки і почала його годувати. Чула голоси. Дітей було багато, всі гралися, сміялися, ніхто не плакав. У всій цій суміші добре було чути голос якогось “татуся”. (Чому ” татуся” зрозумієте зараз)
– Ти така тупа, я скільки раз пояснював! Все, тепер сидітимеш вдома! Зачиню тебе на ключ! Надвір ні ногою!! ( дитинахлипає) Я тільки купив тобі цей костюм! Чого ти туди поперлася, б***ь?!!! Ти ідіотка! Тепер сидітимеш вдома, бо не слухалась татка! Проси вибачення. Я сказав (крізь зуби) про-си вибачення в мене!!!! Рахую до трьох: раз, два, три…
Далі був ляпас… дитина заревіла на весь голос. В мене закалатало серце. Я різко обернулася, байдуже, що годувала.
На сусідній лавці татусь-бугай тряс за плечі дівчинку років шести. Вона заходилася плачем. Я глянула на сина, він чуючи плач, скривив губки, в очах заблищали сльози, готувався теж розревітися.
Попросити не бити?Попросити не бити?????
– Не кричіть, будь ласка!
– Що?! – бик обернувся до мене. Він важко дихав. Був такий злий, аж спітнів весь.
– Вона не винна, що впала. Це дитина.
– А ти мене не вчи. Он, маєш підсвинка – за ним дивися!
Я справді глянула на сина. Він дивився мені в очі, наче чекав, що я робитиму далі. І справді, що робити?
– Якщо будете бити дитину, я викличу поліцію, – пригрозила я і підняла телефон.
– Йди на х*!
Бичара схопив дівчинку за руку і поволік її з парку. Маленька плакала і ледь встигала переставляти ноги, щоб не падати знову.
Я не знаю, що було далі. Може він прийшов додому і знову її бив, може поки дійшов, заспокоївся. Надіюся, що останнє.
Мені досі гірко. Вдарити дитину – це не прояв сили і влади. Це прояв слабкості. Я розумію, що діти можуть зіпсувати одяг, розлити, розкидати щось, навіть подерти машину чи розбити дорогий телефон. Але це лише речі, неживі речі, які не мають душі. Коли дитина робить шкоду навмисне, усвідомлюючи, плануючи свої дії, тоді інша справа – треба й поговорити. Але у жодному разі – не публічно. Чи я тут не права? ", - написала жінка.