Батька-пияка підозрюють у зґвалтуванні 4-річної доньки. А матері дорікають, щоведе розгульний спосіб життя, не дбає про дітей.
Звиклих до кримінального чтива громадян приголомшила моторошна звістка зі села Тернопілля, в яку важко було повірити. Молода мама-одиночка Христина Ковалик повідомила у поліцію, що її співмешканець Василь Злидник вчинив насильство сексуального характеру над чотирирічною дитиною, батьком якої він є (як і трьох інших дітей). Від подробиць цієї історії по шкірі ішов мороз: якщо вірити словам Христини, її «благовірний» задовольняв з дитиною свою статеву пристрасть, робив це неприродним способом. Начебто дружина застала його за цим злодіянням. Підозрюваного у збоченні затримали, відкрито кримінальне провадження. Якщо вину горе-тата доведуть у суді, йому за наругу над малолітньою загрожує позбавлення волі від 10 до 15 років. Тим часом земляки уже винесли вирок цій парі: треба забрати від неї усіх дітей. Найменшому зних— всього півроку…
Інформація про батьківську оргію на Тернопіллі надходила суперечлива, чорних фарб у ній з’являлося то більше, то менше. За одними даними, розбещував свою донечку 38-річний тато не раз. Начебто її 24-річна мама і бабуся про це знали, однак мовчали, бо боялися кулаків цивільного чоловіка і зятя. За іншими даними, Василь був роботягою, турбувався про дітвору, а от мама найстаршу доню часто лупцювала. Дехто не виключав, що Христина могла звести наклеп на свого співмешканця. Подейкували, що вже пошкодувала про вчинене і забрала заяву з поліції. Циркулювали чутки, що ніяких слідів насильства на тілі дівчинки не виявлено, що почувається вона життєрадісно…
Кореспондент «Високого Замку» побував на Тернопіллі. Враження звідти привіз гнітючі.
Для початку завели розмову із літньою жіночкою, яка при дорозі перемовлялася з подругою. Спочатку обидві сприйняли нас за агітаторів релігійної секти, тому різко повернулися спиною. Але як тільки дізналися, в чому наш інтерес, нестримували емоцій:
—За Христиною недобра слава віддавна ходить — ушколі по два тижні не з’являлася, кудись щезала. Мама Катерина (батько давно помер) не раз приходила до директора: «Допоможіть знайти дочку, бо вона у недобрих компаніях шастала». Христину хотіли віддати у спецшколу, однак мама не дозволила — сама колись там вчилася. Науку Христина так і не завершила. Пішла працювати у Семенівку на птахофабрику, знюхалася там з жонатим Василем. Він залишив свою дружину, дітей і пішов до неї. Нерозписаний з Христиною. Але «наклепав» їй четверо дітей. У хаті там, перепрошую, повний срач. Ніякої господарки. Ніколи б не подумала, що Василь на таке здатний. З ним поговорити — майстер! Все вміє зробити на будові, добре заробляє. Але біда, що випити любить. Горілка своє зробила. У нас у селі є підпільні спиртові точки, сільрада не хоче їх закрити. Кажуть, вони платять «данину» по 200 грн. Теж маю вдома пияка. Сваримося через тіточки, а торговка відповідає: «Нічого ви нам не зробите— мимаємо «кришу».
Зате, що той Василь і Христина чудять,— їх обох треба судити. Того дня вони на озері обоє з компанією пиячили. Василь побіг додому, а вона— за ним. Бо знає, що він з дитиною буде робити. Замкнувся — і… Ніхто свідком нехоче бути. Люди бояться. Зайдіть до Христини: якщо твереза — поговорить з вами…
Через кілька хвилин про найгучнішу новину у селі ми спілкувалися з іншим жителем Тернопілля.
—Живе Христина зі своїми дітьми і «мужем» бідно: нема кому скомандувати, щоб було так, як в інших. У мами слабеньке здоров’я, перебуває «на групі», виглядає значно старше. Вся та домашня ситуація її згнобила.
Христина з дітей «пере», ходять вони чисті. Але ладу нема. Думала, що за «дитячі» гроші проживуть — а воно не так. Нема ні корови, ні кози, ні курей. Невелося. Василь п’є багато, кажуть, що нібито через свій туберкульоз. Рідко коли працював. Як «набереться»— кричить. Приходив додому падаючи. Всякі не гарні компанії до нього приходили не раз. Біда!
А ще дуже ревнував. Приходять до Христини всякі мужчини. За нею таке ведеться віддавна. Більше місяця тому Василь ледь не задушив Христину. Так подер її, що у синцях ходила. Якби не скричала— може, б уже нежила.
Кажуть, що Василь признався, що зробив те неподобство. У понеділок його привозили додому наслідчий експеримент. Хоча інші чули від нього, що не пам’ятає нічого, бо був сильно п’яним. Але знаю: коли був тверезим, дітей він любив. Може, з Христиною щось не поділив…
До нашої розмови приєднується ще один житель Тернопілля:
—Не вірю, що Василь міг таке учинити! Він на роботу їздив, добре заробляв. Так, випити міг, але дітей шанував, ніколи не піднімав на них руку. Може, жінка на нього усяких дурниць наговорила?
І ось ми нарешті наподвір’ї Христини і Василя. Порівняно з іншими садибами— руїна! Життя тут не відчувається. Стіни хати потріскали, щілини у них хтось незграбно пробував залатати будівельною пінкою. Штукатурка обсипалася. Дошки під покрівлею прогнили, трухляві рами вікон давно небачили фарби. Вазонки напідвіконні всихають від спраги. Щегірше занедбано приміщення, схоже на літню кухню. Кілька рядків картоплі заросли бур’янами, грядок з овочами невидно. Руки господаря чи господині на цьому обійсті не відчувається.
Вже пів на дев’яту ранку. Через дорогу вирує рух, а тут— гнітюча тиша. Стукаємо у двері, тиснемо на дзвінок, легенько бумкаємо у шибку— від шести душ усередині ні слуху ні духу. Навіть незважаючи на те, що істеричний пес надворі обриває ланцюг. На виручку прибігає сусідка Марія. Кілька разів голосно через вікно гукає — і незадовго удверях з’являється напівсонна фігура у халаті.
Всю вину Христина перекладає на свого співмешканця Василя. Не проти, щоб його “засадили”…
Це і є Христина. На запитання відповідає охоче. Каже, що її Василя зараз «закрили», звинуватили у розбещенні неповнолітніх. Зараз слідство чекає на результати експертизи, яку закінчать за два місяці.
— Може, я його і любила, але після того, що сталося, мені тепер все одно, що з ним, — розповідає нам. — Як я могла щось видумати, якщо застала його за тією справою у хаті?! Лікарі казали, що таке знущання над дитиною було неодноразово. Мене звинуватили, що знала про це, але мовчала. Що я є поганою мамою. Неправда! Якби знала — викликала б поліцію раніше. Я нічого такого не помічала.
У ту неділю Василь був п’яним. Зранку пішов «випити сто грамів». Але випив більше. Поки малі спали, ми пішли з ним на рибу, я зловила шість штук, повернулися. Поки поралася на кухні, він уже був з малою. (Далі йдуть недвозначні подробиці сцени, які зі зрозумілих міркувань опускаємо. — І. Ф.). Я кричала, намагалася забрати доньку. Він відштовхував мене. Викликала поліцію.
— З чим пов’язана така його поведінка?
— Він мені нічого не пояснив. Каже, що «того» не робив. Ми раніше нормально жили. Могли й посваритися. Вміє все зробити, міг би хату підремонтувати — але горілка і його колєги заважали. Отримував гроші — половину пропивав. З тяжкою бідою купили пральну машину. Всі казали: кинь пити, у тебе жінка файна, діти нормальні! А він дивився на двох кумів, які люблять випити…
— Дітей Василь любив?
— Коли був тверезим — ставився до них нормально. Як тато. Не знаю, що йому «перемкнуло». Василь раніше жив через два сусідні села. Ми з ним не розписані. Жили «на віру». Він — біологічний тато моїх дітей. Але документально не оформлений. Я — мати-одиночка. Один раз вже був одружений. Має 18-річного сина. Василеві — 38 років, мені буде 24.
— Це правда, що відкликали заяву з поліції?
— Ні. Нехай його судять! Дитина розуміє, що з нею сталося. Вчора цілий день ходить і каже: «Мамо, мене дупка болить…».
— !!!
Перед тим, як їхати у редакцію, я поговорив ще з кількома жінками у Тернопіллі. Вони були категоричними:
— Це безвідповідальна сім’я! І тато, і мама. Гроші, які їм виділяє держава на дітей, не йдуть за призначенням. Христини ніколи не видно з малими. Ними займається бабуся — і майже весь час у хаті. У садочок не часто дітей приводять. Христина збирає довкола себе іншу компанію, яка їй не потрібна. А співжитель Христини — «яке їхало, таке здибало». Кажуть, що нібито любить дітей. Маємо наочний приклад!
Треба без роздумів забирати дітей від цих горе-батьків! Я давно ходила у сільраду: робіть щось, бо буде біда! Там такі крики у хаті, що неможливо слухати! Понапиваються обоє… Шкода дітей — одне гарніше другого. Ними треба займатися, бо ростуть замкнутими. Червень на вулиці, а я не бачила, щоб з ними хтось гуляв! Як Мауглі, ці діти дивляться через вікно. Христина гарчить до них як собака. Боїмося, щоб вони біля таких горе-батьків не пропали. Василя у неділю забрали у поліцію, а в його хаті «колєжанки» банячили до першої ночі…