Несподіванкою для Надії Кирилів була вагітність двійнею та ще більше жінка здивувалася, коли через три місяці після народження дітей завагітніла знову.Надія Кирилів з чоловіком щасливі батьки дворічних двійняток Дем’яна і Мілани та однорічної Єви. - Різниця між дітьми рік і два дні, - каже Надія. - Всі народилися у квітні. Єва 20 квітня, а двійнятка 22-го. Тому день народження ми святкуємо разом для всіх. І в моїй, і в чоловіковій родині були були двійнята, але ми до того не були готові взагалі. А тим більше, що в результаті маємо аж троє діток. До речі, нас часто запитують чи це трійнята, коли гуляємо з двома візочками.
Надія Кирилів з чоловіком щасливі батьки дворічних двійняток Дем’яна і Мілани та однорічної Єви. - Різниця між дітьми рік і два дні, - каже Надія. - Всі народилися у квітні. Єва 20 квітня, а двійнятка 22-го. Тому день народження ми святкуємо разом для всіх. І в моїй, і в чоловіковій родині були були двійнята, але ми до того не були готові взагалі. А тим більше, що в результаті маємо аж троє діток. До речі, нас часто запитують чи це трійнята, коли гуляємо з двома візочками.
Завагітніти було важко Надія розповідає, що вони з чоловіком близько року планували дітей. - Мені було дуже важко завагітніти і це була для мене болюча тема, - каже жінка. - Я вже навіть зневірилася, і раптом все вийшло. Десь на 14-му тижні вагітності я дізналася, що буде двійня. Ми були шоковані. Потім почалися проблеми, дітей потрібно було зберігати, я практично всю вагітність відлежала. Іноді жартують, що дітей знайшли в капусті, а ми їх знайшли в аптеці і дуже дорого вони нам обійшлися. Малюки народилися недоношені 1100 і 1550 грамів - це критична вага. Потім почалися наші веселі будні. Щодня ми займалися тим, що лікували, доглядали, виходжували малечу. Два місяці після пологового діти лежали в лікарні, аж після того нас виписали додому. Вони лежали під трубочками, в Мілани були проблеми з диханням, але ми вірили, молилися, зразу охрестили діток, і все пішло добре. Десь до року часу ми були постійними гостями в дитячій лікарні, бо у дітей постійно були проблеми зі здоров’ям. На щастя зараз вони здорові і їх не відрізниш від однолітків. Кажуть, що двійнята мають між собою зв'язок і це правда. Вони не можуть одне без одного, додаж Надія Кирилів. - Коли я лежала в лікарні з Міланою, то Дем’ян дуже сумував. І навпаки, коли з ним була в лікарні, то донечка сумувала, - пригадує мама. - Не посміхалася тиждень взагалі, я дитину не впізнавала, пише "20 хвилин".
Переживала, чи справиться Друга вагітність для Надії стала несподіванкою. - Дуже добре пам’ятаю, як через три місяці після пологів дізнаюся, що вагітна і для мене це був шок великий. Я навіть шукала на інтернет-форумах, чи в когось є така ситуація, чи можливо фізично справитись, маючи маленьких двійнят і третю дитину, - розповідає жінка. - Я дуже переживала, як я дам собі раду з трьома дітьми. Але мабуть, так Бог дав, що меншенька Єва була дуже спокійна, - їла і спала, чим давала мені час бути зі старшими. І так ми помало вийшли з того найскладнішого періоду, а далі вона почала повзати і гратися з двійнятами.
Другі пологи були досить швидкі. - Адже року не було між пологами і лікар мені сказала зразу, що я буду народжувати дуже швидко, - розповідає Надія. - Практично всю вагітність з Євою я носила двійнят, хоч мені всі говорили – неможна. Але допомоги не було кому. Батьки далеко і приїжджали вже перед пологами. Медики дуже боялися за дитину, оскільки перші діти народилися недоношеними. Але я не мала можливості лягати в лікарню. Та на щастя все було добре. Діти знаходять спільну мову - Спершу старші ревнували до маленької Єви. Особливо коли я годувала дівчинку грудьми і можливо, приділяла їй трохи більше уваги. Особливо ревнувала Мілана, вона дуже емоційна, - розповідає Надія. - А зараз коли вони підросли, то вже практично на одному рівні і з радістю знаходять спільну мову, граються разом. Ми з чоловіком зробили для них пісочницю і дитмайданчик, щоб їм було веселіше, бо мені вийти з ними з подвір’я практично нереально. Бувають форсмажорні ситуації, коли в нас закінчилася питна вода чи підгузники, а я не маю можливості піти в магазин, і це мене дуже гнітить. Їх взяти з собою нереально. Треба чекати з роботи тата. Можливо, якби була потрійний візок, то так, а з двома візками це складно. Жінка зізнається, що насправді справитися з трьома маленькими дітьми непросто. - Бо якби просто їх доглядати – гратися, одягати, гуляти, то можливо було б простіше. Але ще є домашні справи – прибирання, прання, приготування їжі. Був час взагалі, коли я готувала окремо їжу для наймолодшої, для двійнят і ще для нас з чоловіком, - каже Надія. - Часто мене питають, як я даю собі раду. Можу сказати одне – мені дуже важко. Їм потрібна любов і увага Буває, що жінки відкладають народження дитини, мовляв нема житла, достатньо коштів, сім’я не стоїть міцно на ногах. Звісно багатство та гроші важливі, але дітям найперше потрібні любов, ласка, увага, вважає Надія Кирилів. - Ми з чоловіком не мали заощаджень , ми не з багатих сімей, в нас все йшло просто само собою, - каже жінка. - І звісно є доля правди в тому, що потрібно мати заощадження. Але чомусь так показує життя, що ті люди, які планують народити дітей, коли захочуть, чомусь їм це не вдається. Мабуть, Бог знає, коли давати дітей і вони народжуються, коли потрібно. Це моя думка. Кошти і багатство на це не впливають. Звісно коли нема за що купити дітям їсти найнеобхідніше - це погано, але думаю, що у більшості випадків у Тернополі мало таких ситуації і є організації, які можуть помогти. Ми слава Богу поки справляємось, у нас вся надія на тата який заробляє і я стараюся підробляти, коли маю можливість – продаю дитячі речі, займаюсь візажем. Держава нині допомагає мало – 860 грн на дитину. Тих 2580 грн розходяться в перших 10 днів. Навіть на підгузки не вистачає. Важко комусь давати пораду, коли народжувати, бо в кожного життя складається по-своєму. Але часто чула від жінок, які хочуть спершу робити кар’єру, жити для себе, а потім вирішили завагітніти, а не вдається. Я не вважаю це правильним шляхом. Надія Кирилів додає, що з дітьми їй буває важко і фізично і морально, але в неї ніколи не було думки, що вона може здатися. - Я не маю на кого надіятися, тільки на себе, - каже жінка. – Мрію, що дітки підростуть і колись стане легше.