Володимир Голоднюк розповів про вбивство свого сина Устима під час Революції Гідності 20 лютого 2014 року. У той день на вулиці Інститутській був безжальний та ганебний розстріл.
"Той день, як зараз пам'ятаю, – ми відправлялися двома бусами на Майдан. Серед охочих зібралися відчайдухи, з них трохи молоді і люди старші 60 років. Вони чітко усвідомлювали, що там вже вирує війна".
"Я зрозумів, що це все стало занадто серйозно. Тому в мене була одна мета – забрати сина звідти. Тоді мені видалося доволі кумедним те, що він ходив з довбнею – великим молотом, у якого ручка була обмотана ізострічкою. Зброя була доволі важка, і я собі не міг навіть уявити, як можна цей молот застосувати".
"Ми тоді трохи погуляли, а потім він мені сказав: "Тату, мені треба йти на Михайлівську, бо десь там майданівці стояли на чатах, щоб "тітушки" не прорвалися зверху, а ти йди в намет поспи". Але, побачивши ту картину, спати вже було неможливо, тому я пішов до Майдану".
"Устима я бачив останній раз ще близько п'ятої години ранку, він з дівчинкою гуляв, вони сміялися, тому я вирішив їм не заважати, хоча спершу була думка підійти.
Близько 8:23 ранку син сказав, що перебуває біля Жовтневого, я побіг до нього, але ми знову ж таки не зустрілися. Якось так доля розпорядилася, що я більше не бачив його. О 9:54 ранку Устим впав від пострілу. Близько того часу подзвонила наша тітка і сказала "Шукай негайно сина, бо в новинах розповіли, що загинув збаражанин Устим Голоднюк". Мене тоді як холодною водою обдало, я відчув, що це правда, що це кінець".
"Куля потрапила з правого боку в шолом ззаду і вийшла над правою бровою, якраз коли Устим переступав через вже вбитого товариша. Відстань була 60 метрів, тобто неозброєним оком було видно, що це юнак у блакитному шоломі, який тримає в руках щит і бинт".
"Для мене життя поділилося чітко на дві половини – до 20 лютого 2014 року і після. Тобто до вбивства сина я жив звичайним життям, а потім почав волонтерити і допомагати іншим людям врятувати чиєсь життя. Адже я не зміг захистити власного сина. Зараз не важливо, хто натиснув на гачок, винні всі однаково, зокрема і та людна, яка дала команду розстрілювати майданівців".
"Я знайшов вихід у волонтерстві – тепер у мене відчуття, що я постійно комусь потрібен, мені можуть подзвонити посеред ночі, бо десь необхідна волонтерська допомога".
"Я шкодую, що у 2014 році було втрачено багато доказової бази, адже на той момент не стояло чіткої мети про розслідування вбивств на Майдані. Батькам загиблих та волонтерам доводилося збирати все по крупицях і змушувати слідство працювати. Особисто я збирав і гільзи, і фото тощо".
"Молодь, яка зародилася зараз, на Майдані, змінить країну, адже шляху назад немає. Небесна Сотня показала напрямок, куди потрібно йти і хто нам друг, а хто ворог".
Детальніше у відео "24".