Чи в календарі справа, та чи є чого боятися митрополитові Епіфанію?
З наближенням Стрітення Господня за юліанським календарем можна сказати, що зимові християнські свята добігають кінця. Вже наближається час Великого посту. А разом зі святами пішла з повістки ЗМІ й тема церковного календаря. Проте, календарне питання цікаве не лише в різдвяний період і не лише само з себе, але й тим, як у діях ієрархів із цього приводу проявляються взаємовідносини між ними, довготривалі тенденції та чинники розвитку церковної ситуації.
Одним з таких чинників є приховане протистояння між Предстоятелем ПЦУ Епіфанієм і митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом (Зінкевичем). Передісторія проста – Владика Михаїл цілком міг стати Предстоятелем ПЦУ замість молодого Епіфанія, що опинився на престолі завдяки дуже хитрій комбінації Філарета (настільки хитрій, що в результаті предстоятель УПЦ КП перехитрів самого себе).
Митрополит Епіфаній – молодий реформатор традиціоналістського штибу, який бажає задовольнити сподівання народу, зробити церкву ближчою до сучасних людей. Тут вам і розробка мобільного додатка ПЦУ, ті ж лавочки для бабусь, які не боїться ставити молодий предстоятель, і необов'язковість носіння хусток, оскільки головне – бажання ходити до храму, а вже потім – правильний одяг. У цьому Предстоятеля підтримує його «права рука», архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря).
Михаїл (Зінкевич) є прибічником проактивнішого розвитку церкви в напрямі швидкого відходу від московських традицій до порядків Вселенського Патріархату як спадкоємця Візантії та Матері-Церкви, чиї традиції є історично рідними і близькими для Київської митрополії. При цьому луцький Владика виступає за відкритий діалог із паствою, не боячись робити гучні та скандальні, як дехто вважає, заяви. Яскравим прикладом відмінності підходів Владики Михаїла і Блаженнішого Епіфанія є питання переходу на новоюліанський календар. Незважаючи на озвучену архієпископом Євстратієм вичікувальну і консервативно-охоронну позицію керівництва ПЦУ, яке побоюється давати зайвий привід московській пропаганді й не хоче негативної реакції та розділень серед вірян, Зінкевич у своїй єпархії провів різдвяні і водохресні богослужіння двічі: як за звичним нашим вірянам юліанським, так і за «західним» новоюліанським календарем. Своєю ініціативою він створив можливість вибору, немов би провокуючи свою паству, підштовхуючи вірян не бути байдужими та виказати «ногами» свою думку з календарного питання. До цієї ініціативи також долучилися єпископи Мукачівський і Карпатський Віктор (Бедь), архієпископ Житомирський і Поліський Володимир (Шлапак), єпископ Херсонський і Каховський Борис (Харко).При цьому окрім архієпископа Євстратія принципово проти переходу на новоюліанський календар виступили митрополит Львівський Димитрій (Рудюк) і особливо архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій (Горобцов).
Можна, звичайно, сказати, що своїми самочинними діями без благословення священноначалля митрополит Михаїл і його однодумці внесли смуту, протиставили себе Предстоятелеві та єпископату ПЦУ, привселюдно заявивши про «альтернативу» чинному керівництву. Саме так розцінив те, що відбувається, митрополит Епіфаній. Окрім відправки на спокій почесного патріарха Філарета, Священний Синод на засіданні 4 лютого засудив дії Зінкевича (чомусь тільки його одного) як самовільні, одноосібні і такі, що суперечать 34-му апостольському правилу («Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ) що належать до неї»). Проте, за інформацією джерел телеграм-канала bogoslov_ua, троє з 12 членів Св. Синоду не підтримали це рішення.
Деякі оглядачі також розкритикували санкції відносно митрополита Михаїла, з жалем констатуючи, що ПЦУ «має схильність не до будування нової свобідної і живої Церкви, а копіює бюрократичні і авторитарні алгоритми РПЦ». Зазначається, що рішення було ухвалено на зразок церковного «політбюро»: заочно, без надання слова самому «підсудному», а календарну ініціативу, що була реалізована Зінкевичем на території його єпархії та не передбачає різкої відмови від прийнятого на даний момент юліанського календаря, превентивно жорстко присікли, замість того щоб винести її на всецерковне обговорення.Чим же викликаний перехід Епіфанія до політики покарання? Зі Святішим Філаретом, в принципі, все ясно – не будучи в змозі присікти висвячування «Почесним патріархом ПЦУ» нових єпископів УПЦ КП, Предстоятель звертався по сприяння на Фанар, але, ймовірно, делегати Константинополя, що прибули на святкування дня народження, привезли негативну відповідь, мовляв, все-таки цю проблему повинен розв'язати сам Блаженніший. Що стосується владики Михаїла, Предстоятеля можуть турбувати чутки про те, що у Вселенському патріархаті невдоволені нинішнім управлінням ПЦУ та розглядають кандидатуру Зінкевича як можливу заміну йому на київському престолі. Зокрема, нібито митрополит Михаїл намагається максимально догодити Константинополю у противагу Блаженнішому та спеціально їздив «із паломництвом» до Фанару на річницю дарування Томосу (паралельно з офіційно делегованим на урочистості від ПЦУ митрополитом Макарієм), аби «засвітитися» перед патріархом Варфоломеєм.
Втім, навіть якщо ці неспокійні чутки мають під собою якісь підстави, зовсім не факт, що владика Михаїл досягне тієї мети, яку він нібито собі поставив. Фанару потрібен молодий, лояльний і передбачуваний Предстоятель, на роль якого найліпше підходить митрополит Епіфаній (виходячи саме з цих рис, його і просував на Об'єднавчому Соборі 15 грудня 2019 року патріарх Філарет). Навіть якщо нинішній Предстоятель є слабким і не справляється, був обраний виключно заради компромісу з главою УПЦ КП, аби отримати згоду на об'єднання та разом із тим переконати його взяти самовідвід на виборах Предстоятеля ПЦУ, зараз митрополит Епіфаній вже не залежить від Філарета, багато в чому покладається на Константинополь і прислухається до рекомендацій Матері-Церкви. А ось чи зможе митролит Михаїл без підтримки зовнішніх сил переконати Фанар у своїй ефективності як керівника та здібності добитися більших результатів, ніж митрополит Епіфаній? Чи володіє він такою незаплямованою репутацією, як Блаженніший, і чи здатний завоювати авторитет не лише в себе на Волині (яка, до речі, лідирує за числом переходів до ПЦУ), але і в інших областях країни? І, нарешті, чи потрібен грекам такий прагматичний, ініціативний, але амбітний, недипломатичний і свавільний Предстоятель? Це велике питання.