Майже тиждень у Тернополі орудувала шахрайка. Вона, представляючись посередником від товаровиробників, приходила у магазини і просила продавців повернути борг, який магазин мав перед тим товаровиробником.
В такий спосіб жінка вкрала гроші не в одного місцевого підприємця. Але затримати її ніхто не міг. Сьогодні ж, 27 лютого, в центрі міста, з допомогою продавця продуктового магазину, аферистка таки потрапила в руки правоохоронців.
Як все було, «Погляду» розповіла продавець Світлана.
Жінка, на вигляд років сорока, представилася працівником компанії, яка виробляє шоколад. Продавець нічого не запідозрила, але одразу ж спитала, де той хлопець, який раніше приходив від цієї компанії, аби взяти замовлення товару. Аферистка відповіла, що він захворів – у нього грип.
- А вам би товару здалося, – каже шахрайка.
- Та здалося б, але ми ще й так вам всіх грошей не оплатили, – відповіла продавець.
Тоді злодійка попросила заплатити бодай половину суму від того боргу, який цей магазин винен підприємству. Продавець подзвонила до директора, щоб запитати, скільки грошей віддати посередниці від виробника, але почула лише короткі гудки – зайнято. Вона запропонувала жінці зайти згодом, і та вийшла.
- Тоді я передзвонила до того торгового представника, який заходив до нас раніше, – емоційно продовжує продавець Світлана. – Питаюся – ти шо, дійсно хворий? Він сказав, що ні і одразу ж спитав: «Ти шо гроші дала?». Я відповіла, що ні. А він каже: «Свєта, та її шукає весь Тернопіль! Якшо вона повернеться – дай мені знати».
Коли аферистка повернулася в магазин, то при ній пані Світлана подзвонила до торгового представника, розмовляючи з ним, начебто зі своїм директором. Це був своєрідний умовний знак.
- Він каже «Я зрозумів. За сім хвилин буду. Тримай її». А як тримати? За «жбари» ж не буду тримати. А мені вже всьо (жестами показує, що дуже налякалася – прим.ред.), я чуть не вмерла, вести мову не могла, замовити товар не могла. Запропонувала їй почекати, поки приїде директор, аби замовити разом з ним товар.
Злодійка вийшла, а продавець тим часом ще раз подзвонила до торгового представника. Він розповів, що уже в дорозі і викликав міліцію. В цей час до жінки прийшли агенти та міліціонер. Пані Світлана ж була «ні жива, ні мертва», поблідла, розповіла їм, що трапилося. Вони попросили описати злодійку і зауважили, що вона стоїть на сходах до магазину. В цей час сюди підійшли й інші підприємці, у яких шахрайка вже встигла виманити гроші. Всі разом з міліцією вони її й затримали.
За десять-п’ятнадцять хвилин після того, як “пристрасті вляглися” біля місця затримання залишилася лише група підприємців, які не бажали щось пояснювати чи розповідати. Мотивували це тим, що людям, у яких вкрали чималі суми грошей, не надто хочеться про це говорити. А продавець Світлана відходить від шоку та переляку. Героїнею себе не вважає, але жартує, що ніхто з підприємців навіть шампанського їй “не поставив” за те, що вона допомогла затримати злодійку.