Андрій Гречило — геральдист і співавтор малого герба України — очолював журі в цьогорічному конкурсі на великий герб. Чому він вважає, що цей символ узагалі не потрібен Україні, як журі обирало переможця та чи будемо ми тепер отримувати паспорти з новим гербом — у матеріалі hromadske.
Нагадаємо, переможець конкурсу – ескіз ОЛексія Кохана викликав шквал невдоволення серед українців.
Чи справді Україні потрібен великий герб?
Більшість країн світу мають лише по одному гербу — не великий, не малий, просто один герб. Німеччина, Польща, Канада, Австралія, Королівство Великої Британії та Ірландії — вони мають по одному офіційному гербу. І ніхто не переймається, нічого не домальовує.
Я ще років 15 тому пропонував поміняти статтю 20 Конституції України, залишити один герб і поставити крапку, не збурювати суспільство. Те саме пропонував і рік тому, коли при Мін’юсті почала працювати робоча група з написання законопроєкту про державні символи.
Тоді цим зацікавилися з Офісу президента, сказали, що порадяться — може, справді... Я їм казав: ви тут серйозніші справи збираєтесь у Конституції міняти, питання про символіку вже не має такого політичного значення, як на початку 90-х, тож його дуже просто розв’язати. Проте ця проблема зависла.
Чому тоді ви погодились очолити журі, якщо вважаєте, що ще один герб не потрібен?
Мені хотілося поставити в цій історії крапку. Певною мірою питання з великим гербом спровоковане мною. У Радянському Союзі, у радянській Україні не було великого герба. І ніхто про це не чув. Я знав, що такі речі є, і була ідея зробити щось гарне, аби людям було цікаво.
На етапі конкурсу 1991 року в нас був великий і малий герби — депутати побачили, що їх може бути два. Але після конкурсу нам сказали, що, мабуть, недоцільно давати великий герб на погодження Верховної Ради. Тому що тодішня комуністична більшість просто забалакала би це питання. Ми погодилися й подали малий герб, який і затвердили 19 лютого.
Ухвалювалося це рішення дуже складно, комуністи були проти малого герба. Для компромісу домовилися затвердити малий, бо це горить, треба на документи, а колись потім буде й великий герб, який враховуватиме й «досягнення соціалізму».
Чому в нашій Конституції вказали герб, якого немає?
Коли дійшло до розробки Конституції 1996 року, я подав листа від геральдичного товариства, де пропонував вписати туди один герб. Конституційна комісія прислухалася, і в тому проєкті, який розглядала Верховна Рада, був один герб.
Найбільш контроверсійними виявилися стаття 10 про мову, 20-та про символи та стаття про статус Криму. Були узгодження між різними політсилами, знову створювали робочі комісії та витягнули на світ білий питання з великим гербом.
Звісно, міняти Конституцію — справа громіздка. Для винесення на референдум треба 300 голосів у Верховній Раді, потрібно мати закон про референдум, а потім 300 голосів, щоб його результати затвердити. Позитив у тому, що зараз ці 300 голосів, на мою думку, назбиралося б. Бо раніше з ними була проблема. І суспільство, вважаю, підтримало б.
Чому вирішили обирати великий герб саме зараз?
Улітку — ні сіло ні впало — парламент утрутився в ці справи. Я наголошую, бо попередні конкурси оголошувалися постановами уряду. А тут уже в парламенті комусь засвербіло, вони видали постанову, якою поставили уряд у досить жорсткі рамки, передовсім часові. Протягом двох місяців мав бути результат — до 1 листопада прийом робіт, а до 1 грудня ми мали передати це в Мін’юст, аби включити в законопроєкт.
Оскільки аж так кортіло провести конкурс, я пропонував на першому етапі зібрати фахівців і написати концепцію великого герба. Стаття 20 Конституції України не пояснює, який вигляд той герб повинен мати. Є лише умова, що має бути врахований герб Війська Запорізького, тобто козак із мушкетом. Але неясно, чи цей козак має бути в щиті, за щитом, над щитом. Концепція дозволила б дати на конкурс конкретне технічне завдання — козак тут, тризуб тут, ще один щитотримач тут. На основі такого завдання різні групи художників, які не знаються на геральдиці, але вміють малювати, створювали б художні твори.
Це не свіжа ідея, у 30-ті роки схожий захід проводили в Берліні. Було завдання — срібний щит, чорний ведмідь, у нього червоні пазурі, очі та язик. Я бачив 10 різних робіт, різних графічних рішень — надзвичайно цікавий результат. Але в нас написали, що конкурс відкритий, кожен малює як хоче.
Яким було журі конкурсу?
Одна з проблем попередніх конкурсів — на жодному з них не було фахового журі. Ні в 1997 році, ні у 2009-му. До складу комісій, які голосували, входили представники Міністерства фінансів. Вони відповідали за те, щоб виплатили премії. Це були люди, які не розумілися ні на геральдиці, ні на художньому виконанні. Спалахували скандали, коли дехто з членів журі брав участь у конкурсі й, зрозуміло, протягував свою роботу.
Я погодився взяти участь у роботі журі на цьому конкурсі за умови, що комісія буде фаховою. І вона була. 6 із 9 фахівців — це особи з науковими ступенями, доктори або кандидати юридичних, історичних наук або мистецтвознавці, четверо з них працюють у системі Академії наук, п’ятеро — члени Українського геральдичного товариства.
Скільки робіт надійшло на конкурс і як їх відсіювали?
Загалом на конкурс надіслали 125 робіт. 13 надійшло після встановленого терміну, але я вирішив, що ми розглянемо всі роботи. На жаль, вони були низького рівня. Залишилося 112 робіт. Ми консенсусом вирішували, яка з них переходить до наступного туру.
Надійшло багато дитячих робіт. Похвально, що діти до цього залучені, але це мав бути професійний конкурс, і очевидно, що шансів перемогти в таких робіт не було. Відпали проєкти, які не відповідали вимогам статті 20 Конституції — де не було або тризуба, або козака.
Дуже розчарувало те, що надійшло багато робіт з украденими художніми формами. Тобто наш народ просто поцупив із чужих проєктів, які брали участь у попередніх конкурсах і були оприлюднені, частину елементів — зображення козака, лева. Навіть був один малюнок, де поцупили лева-щитотримача з герба Грузії. Мій колега малював, думаю, йому буде приємно, що його роботу хтось оцінив і намагався пропхати до великого герба України. Але це річ прикра, це плагіат, злодійство.
Ще один момент — своєрідне трактування геральдичних норм. Люди понамальовували всілякі корони статусні над щитом, дурниці пишуть, що це символ суверенітету. Подивіться на герб Федеративної Республіки Німеччини — жодної корони немає. Тобто Німеччина — не суверенна країна, а ми такі суверенні, що потребуємо корони? Немає в нашій Конституції статусу монархії, у нас республіка. Відповідно, таких геральдичних речей робити не можна. Безліч проєктів поприходило, де поналяпували що завгодно.
Чому перемогла робота Олексія Кохана?
Чесно кажучи, коли я побачив роботи, які прийшли на конкурс, був дуже розчарований. З тих двох проєктів, які заслуговували на відзначення преміями, ми обрали ту, що мала цікавіший сюжет, ширший зміст і потребувала менших доробок.
Робота, яка отримала перше місце, справді має цікавіший зміст. Не тільки лев і козак — з’являється ще й фігура архангела Михаїла.
Коли виникала Українська народна республіка й розв’язувалося питання про її герб, саме архангел Михаїл, козак із мушкетом і лев були основними претендентами на загальноукраїнські символи. Зробили серію проєктів так званого соборницького герба, де архангела Михаїла зображали разом із левом як ідею об’єднання східної та західної України, земель, що входили до Російської імперії та до складу Австро-Угорщини. Разом із козаком, який мав бути за умовами Конституції, лев символізує західну Україну, архангел Михаїл — центральну та північно-східну, а козак — південну та південно-східну.
До того ж ці символи віддзеркалюють різні етапи української державності. Козак є символом Гетьманщини, козацької республіки, яка існувала в 17-18 столітті. Архангел Михаїл фігурував ще на князівських печатках у період Київської Русі. Пізніше він був постійним символом спочатку Київської землі, потім Київського воєводства в складі Речі Посполитої. І потім, коли центральноукраїнські землі відійшли до складу Російської держави, центром тих адміністративних утворень був Київ, Київське намісництво, Київська губернія. У такому вигляді він дійшов до початку 20 століття.
Чи доречно на гербі світської держави зображати архангела Михаїла?
Слова про світську чи несвітську державу — це спекуляція. Гербом Києва з 1990 року є архангел Михаїл. Київ — багатомільйонне місто, тут безліч представників інших культур та релігійних груп. І мусульмани, і євреї. Чи були якісь протести за 30 років? Комусь муляв цей архангел Михаїл? Ні. Це надумана проблема.
Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія — у цих державах за останні 30-40 років дуже багато емігрантів з Азії та Африки отримали громадянство. Швейцарія — навіть у її збірній з футболу є багато турків, албанців, тобто мусульман, які є громадянами цієї країни. На гербах і прапорах усіх цих держав є хрести. Але жодних протестів немає, бо це передусім історичні символи, не релігійні. Так і з Архангелом Михаїлом — він не є міфічним символом. Усі три символи на гербі-переможці — історичні.
Чи може герб бути сучаснішим?
На жаль, геральдика досить консервативна. Потрібно дотримуватися класичного стилю. Очевидно, що потім на основі герба можна робити логотипи й використовувати їх із промоційною метою. Так найчастіше стається з гербами місцевих муніципалітетів.
Мені сподобалась одна робота, яку подали радше як логотип. У синьому кольорі, монохромна, двоє щитоносців, а над щитом сходить сонце. Щоправда, цей останній елемент ледь помітний. Якби промалювали його нормально, це був би дуже цікавий концептуальний хід. Зображення сонця символізувало б ідею відродження української державності, розквіту.
Якби була якась окрема заохочувальна премія, приз глядацьких симпатій, було б варто дати її авторам за творчий підхід. Але, на жаль, гербом це не є. Ідея втілена і графічно гарно, і за змістом цікаво, але претендувати на перемогу ця робота не могла.
Чому рішення викликало стільки критики?
Яке б рішення ми не ухвалили, був би цей переможець чи інший, навіть якби його не було взагалі — реакція завжди однакова. Буде хайп і критика. Вони мають політичний характер, не геральдичний. Усі раптом стали великими фахівцями з геральдики, з’явилася купа консультантів, які знають, як мало бути. Був конкурс — де їхні роботи?
Ми присудили першу премію із зауваженнями. Автор має допрацювати окремі невдалі моменти.
По-перше, щодо іконографії козака — рекомендується взяти за основу печатки періоду Мазепи чи Скоропадського, де козак був промальований найкраще. Надмірної деталізації давати в гербі не можна, але особливості одягу та озброєння мають бути враховані.
По-друге, щодо стрічки в кольорах українського прапора під ногами щитотримачів — люди болісно реагують, і я повністю підтримую. Після початку війни на сході й у Криму російські окупанти паплюжили національні символи, публічно закидали, що топчуть їх ногами. Думаю, автор погодиться і виправить це.
Щодо другої роботи — чому третє, а не друге місце?
Ми дискутували, чи визначаємо переможця, а друга робота отримує другу або третю премію, чи ми даємо другу та третю премію, а першу не присуджуємо. Це не тільки зекономило б для бюджету 100 тисяч премії, але й показало б, що роботи мають певні вади і їх треба допрацювати. Вирішили, що без першого місця перемога буде нелегітимною.
У другій роботі, на жаль, досить складно вирішена композиційна складова. Трохи задрібні фігури щитотримачів, і щит дуже давить на ці постаті. Там треба ще попрацювати над композицією і вирішити, що має бути над щитом. Герб вийшов зовсім мінімалістичним. Активно втручатися в авторську ідею ми не могли.
Що далі — будемо отримувати паспорти з новим гербом?
Щоб герб-переможець став великим гербом, він має до 1 грудня піти в Міністерство юстиції, перед цим автор повинен внести правки. Проєкт долучать до законопроєкту про державні символи. Чи приймуть його — це питання до Верховної Ради. Я прогнозую, що автори, роботи яких не пройшли, будуть шукати знайомих депутатів. І не виключено, що виринуть альтернативні депутатські проєкти гербів без конкурсу.
Був певний переполох, що скасовують тризуб. Великий і малий герб у правовому полі існують паралельно з чітко розділеними функціями. Малий герб залишається основним, його застосовують у всіх сферах життя. Великий герб — здебільшого для вищих органів державної влади.
Це переважно традиція монархічних країн, у них великий герб використовує правитель. У республіканських країнах, залежно від форми, його на своїх атрибутах використовує президент або парламент, може бути законодавчий дозвіл для уряду — і все, більше ніхто таким символом не послуговується.
У шведів, наприклад, чітко прописано, що великий герб — це королівський знак. Водночас на шведському посольстві висить щиток із малим гербом, на сайті парламенту та уряду Швеції — малий державний герб. Так має бути і в Україні.