Житель Тернопільщини Дмитро Харчук тричі служив у Збройних силах України. Вперше проходив службу у 2008-2009 роках, після Революції Гідності брав участь в АТО, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, чоловік працював викладачем, але вирушив добровольцем на війну. Зараз він демобілізований у зв’язку з пораненнями і працює старостою одного з округів Лановецької громади.
Дмитро Харчук — ветеран російсько-української війни. Чоловік розповідає, вперше армійську службу проходив у 2008-2009 роках.
"Щось так закортіло мені служити в армії. Це була така мрія з дитинства. Багато друзів моїх, знайомих не те щоб не підтримували, хтось не розумів, а хтось мовчав. Але це був мій вибір, про який я не шкодую. Служба в Збройних силах України — це такий урок на все життя. Який не просто запам’ятовується, а який в подальшому житті, як то кажуть, дисциплінує і допомагає".
Дмитро розповідає, після Революції Гідності у серпні 2014 вступив до лав 80-ї десантно-штурмової бригади.
"Два-три тижні нам говорили, що будуть якісь навчання. Ми дійсно навчалися. Їздили на полігони, відпрацьовували тактику. І стрільби були, не жалкували боєприпасів на нас. В серпні ми вже відбули в Луганську область".
Після демобілізації, розповідає Дмитро, зайнявся громадською діяльністю. Очолив громадську організацію "Рух ветеранів Лановеччини". Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, то чоловік вирішив знову стати на захист держави.
"24 лютого зранку багато дзвінків було. Вже все було зрозуміло. Тому, зібрався, поїхав у військкомат. Приїхав в Тернопіль. Враження неймовірні. На Тролейбусній була черга. Я в житті такої не бачив. Плюс людей багато стояло в черзі, щоб якнайшвидше зареєструватися і піти на війну".
Дмитро говорить, на той час працював викладачем в училищі, але вирішив захищати Україну.
"90%, які там стояли в чергах, то в кожного була причина, щоб чекати дзвінка. Але хлопці того не робили, вони розуміли, що зараз треба йти і допомагати тим, хто вже там".
Вже 25 лютого Дмитро вступив до лав 80-ї десантно-штурмової бригади. Під час боїв на Луганщині бійці отримали завдання відрізати постачання ворогові.
"Проводячи штурмові дії, ми вийшли в трішки іншому районі, ніж той, що був попередньо вказаний. Ми натрапили вже на їхні ВОПи, СПшки. Вже бої доходили до того, що ми були одні від одних метрів 20-25. Перекидалися гранатами. Почув вихід. І, власне, біля мене метрів 7-10, не знаю, був прихід. На той час думав, що відірвало ноги, бо дуже пекли ноги. Я був на животі, оскільки вівся бій. Мене трішки "вимкнуло". На кілька секунд. Але перевернувся, побачив, що є ноги і зрозумів, що є шанс".
Дмитро розповідає, в тому бою його поранило в праву руку і ногу, а також — в хребет. У січні минулого року Дмитру провели 13 операцій під загальним наркозом.
"На кожному відрізку до кінця життя буду дякувати тим людям. Всім лікарям і хлопцям-дівчатам, які евакуювали безпосередньо там біля лінії бойових зіткнень. Життя врятували побратими там. Тут врятували руку і ногу".
Дмитро зараз повернувся на роботу, на якій працював до повномасштабного вторгнення Росії. Він — староста одного з округів Лановецької громади. На своїй посаді, каже, особливу увагу присвячує адаптації ветеранів до цивільного життя.
"Коли військовий рік, чи два проходить службу в Збройних силах України, то він проживає інше життя. Там все по командах. Сам собі не готуєш список справ на завтра. За тебе вже подумали. Коли ти проживаєш таку кількість часу в такому середовищі і приходиш сюди, тут вже виникають проблеми".
29 лютого Дмитру Харчуку зробили чергову операцію. Зараз він перебуває на реабілітації в Києві.