Ніколи не казав "Вперед, хлопці, а завжди "За мною": згадуємо Сергія Короля з Тернополя, який загинув за Україну

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув. 

Окремі події російсько-української війни, попри її тяглість, поступово стають частиною історії. Їх аналізують, узагальнюють, надають їм оцінку. Важливою сторінкою згаданої війни є біографії людей, здатних вплинути на хід недавніх подій. Серед них – командир Сергій Володимирович Король "Махно", який став військовим авторитетом та "легендою" для бійців, що з ним зустрілись, пише Історична правда.

"Таке враження, ніби в тому житі його все так складалося, збігалося, навчалося, тренувалося і так дальше для створення якогось подвигу. То таке враження, що було в нього призначення і він то призначення виконав", - констатує його двоюрідний брат Віталій Король.

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року застало Сергія Короля у Карпатах. Після повернення в Тернопіль, 25 лютого він був призваний на військову службу відповідно до Указу Президента України "Про загальну мобілізацію", а 26 лютого – приступив до виконання обов'язків командира 2 стрілецької роти 83 батальйону 105 окремої бригади територіальної оборони (далі 83 ОБТрО та 105 ОБрТрО, примітка автора).

Військове формування перебувало на етапі комплектування, тому Сергій Король спрямував свої зусилля на підбір особового складу власного підрозділу. Бажаючих служити під його командуванням було багато. Водночас, командир "Махно" відзначався ретельністю та виваженістю у комплектуванні особового складу роти. Побратим та друг Віталій Третьяк зауважує його вміння визначати людей на сумісність між собою у військовому колективі:

"І от до Короля багато хто хотів йти, але спочатку він розмовляв з людьми бажаючими піти в 2 роту. Питав в інших командирів, сержантів, що то за люди. Придивлявся. Якщо підходили для його колективу – він брав до себе. Не підходили – вибачався, казав: "Вибач, ні"… Не вигадував, якихось там незрозумілих причин, а в очі казав: "Ти мені не підходиш, бо ти вживаєш алкоголь", "Ти слабий фізично", "Вибачте, але вам вже 50-т з лишнім років, ви мені не підійдете, ви не витримаєте тих навантажень"".

Наприкінці лютого – на початку березня солдати 83 ОБТрО стояли на блокпостах навколо Тернополя, охороняли об'єкти критичної інфраструктури, проходили мінімальну військову підготовку. На початку березня прийшов наказ на основі підрозділів 105 ОБрТрО сформувати "зведений" батальйон для відправлення у зону ведення бойових дій. Передбачалось, що 83, 80, 82, 85 ОБТрО направлять по одній роті добровольців.

Сергій Король розумів, що новоутворене формування буде малоефективним, у зв'язку з відсутністю злагодженості між солдатами-добровольцями з різних підрозділів. Офіцер виступив з пропозицією відправити від 83 ОБТрО сформовану, цілісну роту з командиром. У разі кількісної нестачі штату, пропонував здійснити добір по інших ротах, за умови попередньої співбесіди командира з кандидатами.

"Тернопільська" рота, очолена Сергієм Королем, як підрозділ "зведеного" батальйону, вирушила у зону ведення бойових дій 11 березня. "Кістяк п'ятдесят з лишнім чоловік поїхало з 2 роти, з моєї роти тоді поїхало семеро чоловік (4 рота, примітка автора), він забракував деяких людей, з 1 роти поїхало чоловік двадцять разом з командиром роти", - пригадує Віталій Третьяк.

***

Непроглядна темрява стояла над Семенівкою. Інколи десь у далині лунало характерне "гуп", яке людський голос у свідомості озвучував беземоційним: "Приліт", зафарбовуючи небо в характерний багрянець. Знову темрява. І лише знаюче місцевість око домалює руїни старої ферми. І лише знаючий топографію розум прикине, де тут заховані бліндажі та машини.

На фермі рух. Чути заспане командирівське: "Іванович! Щось їсти будем, не будем?". І не менш сонне інженерівське: "Всьо Володимирович! Зараз готуємо!". Затріскотів вогонь, зашкварчала турка, видаючи характерний запах, який будив не тільки тіло, але й спраглу до відпочинку солдатську душу.

Перші яскраві промені додали тепла смарагдовому лісочку неподалік, пташиний оркестр розійшовся всіма голосами. Над Семенівкою сходило сонце. Десь у далині знову звучить характерне "гуп", але свідомість більше його не чує, тонучи у природній красі прийдешнього ранку.

Дві фігури сіріють на фоні ферми. Дві душі гріються біля кружок теплої кави. Сидять мовчки. "Така краса! В мене відчуття, що проснувся десь не на війні!", - озвався "Володимирович". І знову тиша. "Знаєш… Хочеться просто по-людськи спокійно пожити!", - вдруге обірвав її командир.

***

У середині березня "зведений" батальйон було розташовано на межі Полтавської та Сумської областей. Військове формування мало протистояти потенційному наступу противника, що перебував під містом Ромни Сумської області. Проте до реального бойового контакту не дійшло. Особовий склад "зведеного" батальйону зосередили на блокпостах, охороні та мінуванні мостів, обстеженні найближчих населених пунктів на присутність диверсійно-розвідувальних груп (далі ДРГ, примітка автора), виявленні залишеної ворожої техніки та боєприпасів.

До сфери обов'язків "тернопільської" роти належали перевірка навколишніх сіл на наявність озброєних угруповань ворога, облаштування та забезпечення функціонування блокпосту на межі Сумської та Полтавської областей. Поряд "кременецьке" формування здійснювало охорону декількох мостів. Командири "Махно" та "Яр" побачили у цьому можливість для налагодження взаємодії між власними підрозділами.

"Ми їздили до них, вони до нас. Типу щось там обговорювали. В разі яких ситуацій, що ми будемо робити, хто які позиції займає… Ну, і відповідно, у Володимировича куча досвіду там військового. І любі питання, які виникали дзвонили, що там і як. Тай в нього були хлопці, які там знали мінно-вибухову справу, приїжджали нам щось показували", - розповідає побратим Роман Яріш "Яр".

Відсутність активних бойових дій Сергій Король використовував для навчання та тренування особового складу, налагодження кращої взаємодії в середині підрозділу, покращення технічного забезпечення роти. Побратим Василь Прусік "Інженер" зауважує, як командир періодично звертався до нього та хлопців, розвідуючи можливості кожного: ""Так, що вмієш, що знаєш?". Та: "То можу, то можу!". "А то можеш?". "Можу!". Ну таке щось, по "мєлочах"…".

Зосередивши увагу на власному колективі, "Махно" одним з перших налагодив використання дрона для огляду позицій та внутрішнього радіозв'язку. "Паша в нас є такий… солдат прийшов зі своїм дроном. Да, він знімав ним колись весілля… От він своє взяв і віддав. І Паша літав з Корольом. Потім я пару раз літав з Корольом… Вилітали дивились, що там по позиціях робиться… Почав Король організовувати рації… В нас такий хлопчина був Микола, він там трошки, ну скажемо, був більш "усідчівий" з тим, щоб понастроювати… Появився вже якийсь радіозв'язок внутрішній, щоб ми могли між собою там перебалакати по позиціям", - розповідає "Інженер".

Наприкінці квітня "тернопільську" роту перекинуто до населеного пункту Уди Харківської області. Військовий підрозділ мав закріпитися в селі для протидії можливому наступу противника, що дислокувався поблизу селища Козача Лопань Харківської області. Напередодні прибуття роти приміщення сільської школи обстріляли.

Розуміючи небезпеку скупчення особового складу в одному місці, Сергій Король розосередив хлопців по селу. Вдалось організувати два опорних пункти, один для радіопідстанцій, інший на виїзді з населеного пункту. Періодично військова група, очолена командиром "Махно", здійснювала обстеження території на наявність ворожих ДРГ. Згодом "тернопільську" роту відведено в Білогорілку Полтавської області для короткого відпочинку.

У середині травня "зведений" батальйон було розформовано. Передбачалось, що роти будуть направлені в постійне місце дислокації до своїх первинних військових формувань. Таким чином, "тернопільський" підрозділ вирушив на з'єднання з 83 ОБТрО, що з 15 квітня утримував район оборони з командно-спостережним пунктом (далі КСП, примітка автора) в селі Африканівка Харківської області.

Лінія оборони проходила від західної околиці міста Барвінкове населеними пунктами Червона Зоря та Семенівка на півдні Харківської області, загальною протяжністю більше 20 кілометрів (на відміну від 6 кілометрів, передбачених при обороні статутом, примітка автора). У цей час противник дислокувався в районі селища Комишуваха Донецької області.

На початку червня Сергій Король повернувся до виконання обов'язків командира 2 стрілецької роти 83 ОБТрО. До завдань підрозділу в цей час входило будівництво та облаштування фортифікаційних споруд, утримання лінії оборони в районі населеного пункту Семенівка. Командир "Махно" відновив навчання особового складу роти.

Побратим Андрій Гащак пригадує курйозну ситуацію, що трапилась з другом під час одного з таких тренувань: "І він старався, їх ганяв… Не то що він там сидів. Він біг ззаду, перепрошую… мотивував там… То він прибіг казав: ""Беркута" перші прибігли, потім Нюня прибіг, а потім він прибіг…". І то переживав… Не перший, а п'ятий, чи шостий. Оце там для нього був поганий результат!".

***

Ранкові промені сонця обіцяли, що день буде теплим. "Дзвонити, чи ще ні?", - замислився на секунду Віталій. 10 днів відпустки, як не як! Може ще хоче трішки поспати? Проте стрілка на годиннику винесла остаточне рішення – пізній ранок або ранній обід. "Дзвонити!". Гудки в телефоні, немов світло маяка, обіцяли довести до бажаного адресата.

"Алло! Ти що там? Відіспався? Відпочив?", - почав натхненно Віталій. "Відпочив", - прозвучало обрубане. І тиша. Від Сергія хотілось почути більшого. "Де ти?", - спробував її порушити вдруге Віталій. "У Вінниці", - і знову тиша. "Як у Вінниці!? Та вчора ввечері були разом!? Що сталось!?", - вже не знав чи сміятись, чи чудуватись брату. "Та нічого не сталось. Просто дали команду мій підрозділ перемістити в інше місце. Хлопці сказали, що поки не приїде командир наш безпосередній, ми з місця не здвинимся…", - почав пояснювати рідний голос. Сергій міг не продовжувати. Рішення щодо себе приймав безальтернативні. Він хлопцями неймовірно дорожив.

***

Наприкінці червня 83 ОБТрО перейшов в оперативне підпорядкування 95 окремої десантно-штурмової бригади. Військове формування перекинуто для утримання лінії оборони, що проходила населеними пунктами Мазанівка, Краснопілля, частина Долини з КСП в Новомиколаївці Донецької області. Українські та російські позиції відділяли рибні господарства – ставки.

У цей час правильний підхід Сергія Короля до комплектування, злагодження та тренування особового складу сприяв перетворенню 2 стрілецької роти у найпотужнішу військову одиницю 83 ОБТрО. "Короля рота була "крепша". Ми були більш такі збиті, зібрані і організовані", - констатує Василь Прусік. Неофіційно підрозділ отримав іменну назву на честь свого командира – рота "Махно".

Першими на бойові позиції 83 ОБТрО заходили солдати 2 стрілецької роти. Командир "Махно" усвідомлював потенційну небезпеку нової місцевості та відповідальність за життя своїх підлеглих. Тому прийняв рішення заводити особовий склад виключно вдень, здійснивши особистий огляд позицій, інженерну розвідку території. Побратим та друг Олександр Нюня "Док" зауважує, як згодом командир "Махно": "Кожного заводив по групам на позиції. Скільки позицій, то я не можу сказати. Ну багато було… Так позиція – по 5, по 6 чоловік…".

В умовах близького знаходження до ворога Сергій Король здійснював щоденний обхід власних позицій. Для покращення взаємодії з іншими ротами батальйону, раз на день відвідував сусідні підрозділи. Віталій Третьяк розповідає, що в разі бойового контакту командир "Махно" обов'язково надавав підтримку: "Брав досвідчених людей і йшов на інші позиції допомагати. Бо якщо там не відіб'ються, то в його роти будуть проблеми. І щоб тих проблем не виникало в роти, він йшов допомогою в інший підрозділ… І кожного ранку, кожного вечора він обходив свої позиції і хоча б один раз заходив до мене… Переконатися, що в нас все добре".

Відкрита місцевість, велика відстань до пункту евакуації, часті і тривалі обстріли ускладнювали вивіз поранених бійців. Сергій Король вирішив подолати дану проблему, застосувавши на місцевості квадроцикл. Нерідко евакуацію проводив сам. Андрій Гащак пригадує, як "Махно" машиною вивозив бійців сусідніх підрозділів: "З 1 роти… Це Теслюк Володя в нас такий загинув. І він його вивозив. Я зустрічався з ним якраз на місці евакуації. Це вчинок людини, офіцера, який в принципі, не мав цього робити… там обстріл був і він ризикуючи своїм життям вивіз отого бійця в надії на то, що він виживе".

Перший стрілецький бій роти "Махно" відбувся 4 липня. Напередодні ворог здійснив прорив лінії оборони колоною ворожої техніки (2 танки, 4 БМП, примітка автора) та піхотним підрозділом (близько роти, примітка автора) зайшовши на окраїну села Краснопілля. "Наш командир в цей час був на зоні евакуації приблизно за кілометр від нас. Деякі бійці 95 бригади, до яких ми були прикомандировані вважаючи, що село втрачене, відійшли. Дізнавшись від них ситуацію, "Махно" прибіг до нас і під його керівництвом ми прийняли бій…", - відзначає бажання командира бути з солдатами в критичний момент побратим Роман Пона.

Сергій Король вирішив діяти меншою бойовою групою, тому повів у бій особовий склад лише з ближніх до противника позицій. Ворог атакував із флангу і постійно вів мінометний та танковий обстріли з фронту. Бій тривав близько 4 годин. Відбивши ворожий наступ, хлопці на чолі з командиром здійснили контрнаступ на російські підрозділи. У результаті бою було знищено 4 БМП, 2 танки та значну кількість особового складу противника, вилучено трофейну зброю.

Наприкінці серпня – на початку вересня 83 ОБТрО в рамках контрнаступальної операції ЗСУ поступово змістив власні позиції на 10 кілометрів вперед в напрямку Ізюму. Командування батальйону вперше стикнулось з проблемою нехватки та втоми особового складу. Саме тому з метою підсилення штату 2 та 3 стрілецької рот, до їх складу спрямовано солдат з підрозділів РВП, ІТВ та штабу. Управління 105 ОБрТрО надіслало на підсилення позицій батальйону особовий склад роти КДБ. Наприкінці вересня більшість солдат 2 стрілецької роти і сам командир "Махно" побували у відпустці.

***

Чорна земля в перемішку з білим снігом та сірістю ґрунтових вод простягалась рівниною та зливалась з не менш понурим небом. Болото. Де-не-де урізноманітнювало цей чорно-біло-сірий пейзаж дерево, що простягало свої голі "руки" до неба у благанні про порятунок. Вив вітер. Цю природню "красу" міг доповнити лише "собака Баскервілів", але ніяк не жива душа.

Очерет на березі річки Оскіл здригнувся від незвичного для цієї місцевості людського сміху. "Ні, можна відправляти!", - підсумовує один голос. "А назад лодку хто привезе?", - обрубує надії інший. "А точно!". Знову сміються. Дві фігури, гумова лодка і мішки. Два командири, "понтонна техніка" та ваблячий запахом провіант. "То як в цій загадці "Вовк, коза і капуста через річку". Так само і ми сидимо". Сміються.

Поступово мішки опиняються на другій стороні річки. Проте хлопці не дають болоту потонути у власній сірості. Ледь стримуючи посмішку, "Махно" промовляє: "Ромчик! Попадаєш на відео! "Героїчєске" лице не забудь зробити!". "Яр", переборюючи удари весла по воді власним голосом, відповідає: "Командир взводу і командир роти забезпечують особовий склад!". Знову сміх. Це болото давно не бачило сонця. Але воно таки над ним зійшло.

***

Після короткого злагодження та навчань поблизу села Прелесного Донецької області на початку жовтня 83 ОБТрО направлено для здійснення оборони в район населеного пункту Масютівка з КСП в Дворічній Харківської області. Підрозділи батальйону мали зайняти позиції перед залізничною колією, що проходила південно-східною околицею села Масютівка. Наприкінці жовтня військове формування перейшло в оперативне підпорядкування 14 окремої механізованої бригади.

Командир "Махно", розуміючи можливу небезпеку нової місцевості для власного підрозділу, прийняв рішення зайти для розвідки нових позицій особисто з невеликою бойовою групою. Переконавшись у відсутності прямої загрози, почав самостійно заводити решту особового складу. 2 стрілецькій роті вдалось не тільки досягнути поставлених командуванням цілей, але й зайняти одну позицію "Рись" за колією. У перші дні активних обстрілів та бойових контактів не було. Хлопці удосконалювали та розбудовували "сирі" фортифікаційні споруди, в підвалі на краю села організували КСП.

Перший бій поблизу Масютівки відбувся 22 жовтня. Попередньо рота "Махно" отримала попередження від сусіднього підрозділу про пересування в сторону позиції "Рись" ворожої ДРГ. На зустріч противнику висунувся Роман Пона, а за декілька хвилин до нього приєднався Сергій Король. Кількісна перевага ворога (7 чоловік, примітка автора) спонукала командира "Махно" візуально оцінити впевненість підлеглого.

Оскільки побратим сидів у засідці вийнявши чеку з гранати, "ротний" прийняв рішення дати ворогу бій. Важливу роль у дезорганізації противника відіграла кмітливість командира, який почав віддавати накази відсутнім на місцевості взводам. У результаті двостороннього стрілецького бою, який тривав близько 10 хвилин, вдалось вбити російського командира, поранити і взяти в полон двох солдат, вилучити зброю і планшет з інформацією щодо місця дислокації ворога.

Характерною рисою Сергія Короля, як воїна та командира, було бажання бути разом зі своєю ротою під час бою. "Виділявся, що він був з підрозділом. Це в першу чергу. І він був завжди спокійний, він знав що робити в "любій" ситуації… Виділявся тим, що воював фактично. Він, де любий контакт, вже біг туди. То така характерна риса. Він не міг сидіти", - пригадує Роман Яріш.

У листопаді – грудні ворожі обстріли та штурми почастішали, давалась взнаки фізична та моральна втома бійців. Зважаючи на згадані проблеми, командир "Махно" вирішив працювати над убезпеченням особового складу власного підрозділу. Зокрема, особисто з інженером готував дистанційні мінні поля, здійснював щоденний обхід позицій, намагався тримати моральний та емоційний стан солдат. Роман Яріш розповідає: "Хлопці на позиціях після якогось там контакту, чи після обстрілу вже сидять і говорять: "Прийшов Володимирович, вже настрій у всіх піднявся". Там з тим поговорив, з тим поговорив, з тим поговорив і вже всьо".

Водночас, Сергій Король заходив на позиції меншою, але достатньою для виконання стратегічних завдань кількістю людей (32 – 34 чоловіка, примітка автора), "дежурив" разом з підлеглими. Проте на початок 2023 року нехватка особового складу дозволяла проводити тільки мікроротації у підрозділі.

Зима 2022 – 2023 років принесла перші втрати у роті "Махно". Під час виконання бойового завдання 28 грудня 2022 року загинув Руслан Волошин "Штукатур", а 13 лютого 2023 року – Сергій Хорощак "Хора". Сергій Король важко сприйняв смерть бійців. Командир вирішив провести зміни на позиціях з ціллю подальшого збереження особового складу: "Рись" розмістив перед колією, вирівнявши її в загальну лінію опорних пунктів; "Вовки" переніс вглиб лісу з піскових ґрунтів та молодого сосняку, де неможливо було достатньо вкопатись; організував нові опорні пункти з метою скорочення проміжку між позиціями.

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Напередодні особовий склад був попереджений про можливий наступ противника. Впродовж ночі з 23 на 24 лютого ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин командир "Махно" загинув разом із старшим солдатом Олегом Сагайдаком.

Сергій Король похований 27 лютого 2023 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища міста Тернополя. За особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові командиру "Махно" присвоєно звання "Почесний громадянин міста Тернополя", "Почесний громадянин Тернопільської області", "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота зірка". На честь Сергія Короля перейменовано вулицю Бережанську в місті Тернополі.

У березня 2023 року 2 стрілецьку роту виведено з позицій поблизу населеного пункту Масютівка Харківської області. Підрозділ, очолений Романом Ярішем, продовжує носити іменну назву свого першого командира – рота "Махно".

Таким чином, Сергій Король є прикладом гідного офіцера, життя та військовий досвід якого достойні наслідування. В чому його унікальність як воїна та командира? В його вмінні створити, навчити та злагодити військовий колектив, перетворити його у сильну бойову одиницю. В його роботі над убезпеченням власного особового складу. В його бажанні не ховатись за спини солдат, а завжди бути поряд, заохочуючи їх власним прикладом.

Автор Ольга Ревуцька.