Пандемія та війна в Україні спричинили демографічну кризу, наслідки якої припали також і на дошкільну освіту: затримка в розвитку соціально-емоційного інтелекту у дітей, зменшення кількості дітей і недостатня відвідуваність дитсадків тощо.
Про це зауважила заступниця міністра освіти та науки України з питань дошкільної освіти Анастасія Коновалова в інтерв’ю "Освіторія Медіа".
"Дошкілля надважливе в ситуації, коли дошкільнята роками ізольовані від однолітків. Ось конкретна цифра: у 86% українських дітей із прифронтових регіонів є затримка в розвитку соціально-емоційного інтелекту. Через пандемію, а потім і через війну вони не лише не ходили в садочки, а й не гралися з іншими дітьми на вулиці. Це не лише про неготовність до школи, а й про згубний вплив на загальний психоемоційний розвиток дитини", – заявляє експертка.
Коновалова додає, що навички та компетенції, які є ключовими для взаємодії із суспільством, формуються саме в дитячому віці через сюжетно-рольову і допоміжну гру. Їх дітям надають у закладах дошкільної освіти. І також вона визнає, що наразі держава не може виконати рекомендацію Ради Європи щодо збільшення відсотка відвідуваності дитсадків дітьми дошкільного віку.
"У нас обмежені можливості зробити це зараз: триває широкомасштабна війна. Є важливий безпековий компонент: дітей, які не відвідують садочки, у нас найбільше у прифронтових регіонах. А там є не лише проблема з відсутністю укриттів, а й у принципі немає можливості організувати будь-яку освітню діяльність очно, навіть якщо укриття є. Саме тому впроваджуються рішення про створення підземних шкіл і садочків. Звісно, це тимчасові рішення: діти дошкільного віку не можуть бути під землею цілий день", – пояснює Анастасія Коновалова.
Проте фахівчиня наголошує, що показник у 73% залучення дітей до дитсадків є вищим, ніж той, що був до повномасштабної війни. І це пов’язано з демографічною кризою.
"Дійсно, до 2023 року треба було ставати в чергу з народження, щоб дитина потрапила в садочок із трьох років (за найкращих обставин). Але зараз ситуація кардинально змінилась і досягне апогею через 1–3 роки, коли стоятимемо перед вибором закривати чи "заморожувати" садочки, змінювати їхню діяльність. Це не "залякування". У нас не народиться "на вчора" більше дітей", – заявляє держслужбовиця.
Також Анастасія Коновалова додає, що наразі ця тенденція не настільки відчутна у містах-мільйонниках, обласних центрах та у містах, з великою кількістю внутрішньо переміщених осіб. Але навіть у них вплив кризи починає бути все більш помітним. До прикладу, у Житомирі вже немає черг на вступ до дитячих садочків.
"На сьогодні наша мережа теоретично могла б покрити послуги дошкільної освіти для 96% дітей. Але проблема в пропорціях розподілення дітей – їх значно менше в невеликих містах, у селах. Яскравий приклад: розпочинаємо ремонт укриття в закладі зі 120 дітьми, а через рік у цьому садочку вже не набираються нові групи", – говорить заступниця міністра.
Держслужбовиця доповнює, що раніше дошкільна освіта України фокусувалася на дітях 3-6 років і вони були у пріоритеті, то зараз, щоб не закривати садочки, Міносвіти буде пропонувати місця і для дітей від трьох місяців: "Відкриття ясел надважливе в умовах, коли на українському ринку праці бракує людей, а криза демографії тісно переплетена з економічною".
МОН планує "консервувати" будівлі дитячих садочків, в яких буде навчатися замала кількість дітей. Для дітей будуть створені альтернативні заклади дошкільної освіти: мінісадки, маленькі садочки на підприємствах, мобільні дитячі садочки тощо. А приміщення, яке залишиться, може бути використано під надання інших освітніх послуг: молодіжні центри, позашкілля, навіть початкова школа чи бібліотека. І вже у крайньому разі можна зробити повну консервацію будівлі, яка також є дорогою процедурою.
"Консервація" лякає нас через пережите в 1990-х, коли наші дуже гарні садочки в містах-мільйонниках розвалились і згнили. Або які хутенько продали, і вони виконують інші функції. Зараз такого не станеться. Матеріально-технічна база, до прикладу, може переміститися до іншого ЗДО. Ми її дбайливо зберігатимемо в очікуванні на бебі-бум, який саме дошкільна освіта відчує першою (як і демографічну кризу). Бебі-бум часто трапляється в суспільствах після завершення війни, ми на нього дуже чекаємо", – заявляє Анастасія Коноваленко.
Також Міносвіти планує створення і розвиток альтернативних закладів дошкільної освіти: мобільні та сімейні дитячі садочки, мінісадочки, заклади для дітей з особливими потребами, центри педагогічного партнерства, а також центри розвитку дитини.
"В Україні вже є чимало прикладів діючих мобільних дитсадків. І це зовсім не автобус, у якому навчаються діти. Найчастіше це мобільна команда, яка приїжджає до громади, в якій немає вихователів, але є обладнане приміщення. Цей формат важливий для сільських місцевостей або таких, куди вихователю довго добиратися (більше години). Вихователю ці години дороги, звісно, не оплачувались. Тепер це частина робочого часу", – розповідає фахівчиня.
Сімейний дитячий садочок може організувати мама, яка за сумісництвом є ще й вихователькою: "Вона реєструє ФОП і організовує послугу. Або ж громада, в якій бракує садочків, наймає таку маму-виховательку й платить їй зарплату. Такі садочки можна організовувати тільки у відокремленому будинку".
Мінісадочки працюють за ідентичною системою, що й сімейні, натомість навчатися у такому може максимум п'ять дітей і також дозволено використовувати квартиру для організації освітнього простору: "мінісадків уже доволі багато в Україні, і це позитивна тенденція – виводимо послугу з тіні і маємо змогу контролювати її якість".
Садочки для дітей з особливими потребами для тих, хто нараз не може навчатись з іншими дітьми через складні форми хвороб. Експертка заявляє, що саме для них необхідні окремі заклади через брак спеціалістів у звичайних дитсадках. В Україні діє стратегія з інклюзивного навчання, яка розвивається, але кількість дітей з особливими освітніми потребами збільшується щороку: "Уся політика інклюзивності орієнтована на інтеграцію дітей з особливими освітніми потребами в навчальний процес. Але навіть у Фінляндії є садочки виключно для дітей зі складними порушеннями, і ці послуги заточені на майбутню якісну інтеграцію дітей у соціум".
Центри педагогічного партнерства вже існують в Україні, але називались вони "розвивальними заняттями". Раніше вони існували лише у приватній сфері, що зараз буде поступово змінюватись.
Коновалова зазначає, що центри розвитку дитини є гібридом між садочком і центром педагогічного партнерства, у якого може бути власна направленість: "Завдання дитячого садочка – реалізувати весь стандарт повністю і розвинути дитину комплексно. А в центрах розвитку дитини ви можете ходити на музику чи англійську мову, або все це разом".