На Тернопільщині відкрили меморіальну дошку на честь загиблого в АТО Михайла Григоришина

У с.Панівці Борщівсього району  відкрили пам’ятну дошку на честь захисника України Михайла Григоришина.

На свято Архистратига Михаїла після служби в місцевій церкві в центрі села урочисто відкрили пам’ятну дошку на честь воїна кулеметника 51-ї, пізніше снайпера 128-ї гірсько-піхотної бригади Михайла Васильовича Григоришина. О.Ігор освятив меморіальну дошку та відправив поминальну молитву.

На відкриття зібралося чимало, серед них друзі, рідні, військові побратими, волонтери, друзі-байкери з м.Кам’янець-Подільський.

До рідних звернулись зі словами співчуття народний депутат Олег Барна, який посприяв у виготовленні пам’ятки, сільський голова Іван Мукумела, директор Панівецької ЗОШ Василь Пенькало, однокласниця Аліна Василенко, одногрупник Володимир Білоконь.

Учні школи під керівництвом педагога-організатора Галини Соломчук та завклубом Михайла Соломчука читали вірші, присвячені пам’яті односельчанина Михайла та всім бійцям, які віддали своє життя за самостійність і незалежність України. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять Міші та його друзів з  15-го батальйону Олега Довгого, Андрія Прошака та Сергія Матусевича, а в небо символічно випустили білих голубів.

До меморіальної дошки Михайла Григоришина учні поставили гірлянду. Присутні голова райдержадміністрації Людмила Юзьків, заступник голови РДА Микола Будзінський, заступник голови райради Андрій Русенко, працівники військового комісаріату, соціальних служб району, побратими, жителі села поклали до підніжжя меморіалу на алеї Свободи квіти та запалені лампадки.

Мама Михайла подякувала всім присутнім, що знайшли час та присвятили його таким подіям, за підтримку моральну, фінансову, за пам’ять про сина.

Довідково: Михайло Васильович Григоришин народився 28 квітня 1990 року в селі Панівці Борщівського району, Тернопільської області. Був старанним учнем – відмінником у школі, студентом вузу, солдатом-десантником строкової служби, щирим другом, помічником для батька, піклувальником для матері, старшим братом для сестрички, надією для бабусі, гордістю великої родини.

28 квітня 2015 року Михайлу Григоришину виповнилося б 25… Пройшов усі найгарячіші точки в АТО: в Іловайську, Мар’їнці, Антонівці, Донецьку, Чорнухіно. У цих боях він відзначився як безстрашний воїн, адже на своїх плечах виносив із поля бою тіла загиблих, а також поранених, рятуючи їм життя.

Він мав мрію стати висококваліфікованим спеціалістом – знавцем юридичної справи, коханим чоловіком, люблячим батьком, опорою для дорогих батьків.

В ніч на 31 січня 2015 Андрій Прошак з Івано-Франківщини їхав в сусіднє село машиною та попав на засідку. Зав’язався бій, в якому він загинув. 31 січня у дзот бійців із боку противника влучив снаряд,  який і забрав життя двох воїнів: Михайла Григоришина та його побратима Сергія Матусевича. Командир бригади Олег Довгий, ціною власного життя хотів забрати тіла, але від кулі снайпера сам загинув.

Тоді батьки ще не знали, що Михайла вже не має, бо ще ввечері 30 січня вони розмовляли із своїм сином по телефону. Він спокійно сказав: «Вернуся, де я дінуся». Це були його останні слова… 1 лютого, мама солдата подзвонила до його товариша і почула найстрашніші слова в своєму житті: «Мені дуже жаль, але Міша загинув».

Міша – один із найвідданіших юнаків, що перебували в зоні АТО з квітня 2014, один із тих, котрі полягли в запеклому бою за свою Батьківщину, за свій народ, за кожного з нас, за наше майбутнє.

Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Це лише символ поваги і вдячності від тих, за кого він віддав своє життя. 21 листопада 2015 року в центрі с.Панівці Борщівського району відкрито пам’ятну дошку на честь Героя України Михайла Григоришина.