Луганська письменниця розповіла тернополянам про своє "Нове життя"

Молода луганська письменниця Маргарита Сурженко 10 грудня у тернопільській книгарні «Є» презентувала свою свіжу книжку «Нове життя. Історії з Заходу на Схід». Видання побачило світ у літературній агенції «Discursus».

Зустріч модерував Юрко Матевощук, але розмова з місцевими читачами була не виключно літературознавчою: Маргарита говорила про власне нове життя, яке й спонукало на початку письменницької кар’єри.

 – Настав кінець нашим сірим будням. Ось ми їдемо з Луганська на тиждень з однією сумкою, з дитиною. Ми поїхали до друзів, але ситуація ставала все гіршою та гіршою. Ми скористалися допомогою волонтерів, які запросили нас до Луцька, де я раніше не була. Коли завершився термін перебування у санаторії, нас направили на Шацькі озера, і тут я зрозуміла, що вражень вже настільки багато, що їх потрібно записати, – так минулого року народилася перша книга Маргарити «АТО. Історії зі Сходу на Захід» – про переселенців, чиї життя змінила війна.

– АТО – це до того ж, абревіатура з імен головних героїв твору – Ангеліни, Толіка та Оксани. Головна героїня – це гіперболізована «я», а знайомі-переселенці впізнають себе в інших персонажах, –зізнається письменниця.

Цьогоріч авторка написала книжку про людей «по той бік барикад». З великою відвагою Маргарита пише про головних героїв, тих, які залишилася там і шукає їм виправдання, викриває їх мотиви, намагається зрозуміти, чому вони виходять на майдан з російськими прапорами, пише Тернопільська липа. Які їх ідеали? Яка любов і яка ненависть? Адже відчуття і почуття в усіх однакові. Адже кожен вміє відрізнити зло від добра. Але завжди хтось опиняється по той бік, а хтось – по цей.

 – У мене патріотична родина, тому ми ходили на мітинги за Україну, вболівали за Майдан. Мені було дуже важко знаходитись у тому середовищі. Друзі, з якими нещодавно пили каву і які проявляли до тебе людяність, і ти їх дуже любив, почали просто на очах перетворюватися на людей, з якими неможливо знаходити спільну мову. І неясно чому, – каже Маргарита.

 – Написати другу книгу було набагато складніше, – зізнається авторка. – Це була дійсно праця. Було й дізнавання подробиць, для чого я неодноразово поверталася у рідне місто, захоплене сепаратистами, спілкувалася з подругами моєї мами.

Книги Маргарити, котра у школі вивчала українську мову як іноземну, а сучасну вітчизняну літературу відкрила для себе лише студенткою, навчаючись у Києві, стали довідниками для переселенців, джерелом порозуміння, підтримки та співчуття. Хоча у творі звучать антиутопічні нотки, й невипадково на обкладинці зображені «баранчики Оруела», нова книга просякнута оптимістичними мотивами – ні на кому зі своїх героїв авторка не ставить хрест і вірить у те, що їх свідомість може змінитися.