Олена Підгрушна:«Після моїх перемог батько став фанатом біатлону»

Цьогорічна зима принесла біатлоністці з Тернополя щедрий ужинок успіхів. На чемпіонаті Європи у словацькому Осрблі вона здобула три золоті медалі.  Національний олімпійський комітет України визнав Олену кращою спортсменкою місяця.

Та головний старт сезону в березні — тернополянка виступить на чемпіонаті світу в Німеччині. Непередодні від’їзду до Рупольдинга з одним з лідерів жіночої збірної країни зустрівся кореспондент «Урядового кур’єра».

— 20-градусні словацькі морози вас не злякали?

— Ще б пак! В Осрблі мала другий старт у своїй кар’єрі, коли температура сягала такого низького показника. Торік на першому етапі Кубка світу в Остерсунді обійшлося без обморожень. Цього разу під час естафетних перегонів певні наслідки були — у біатлоністів потерпають насамперед пальці.

— Чому тренерський штаб вирішив відправити на європейську першість основний склад збірної?

— У чемпіонатах Старого Світу беруть участь біатлоністи до 26 років. Для сестер Семеренко, до слова, це була остання можливість виступити на цих змаганнях. Крім того, за призові місця на світовому та європейському чемпіонатах українські спортсмени мають змогу отримувати президентські стипендії — сім тисяч гривень. Отож змушені обирати ті старти, завдяки успішним виступам на яких маємо змогу поповнити власний бюджет. Хоча, правду кажучи, передовсім змагаюся не за гроші.

— Яка найдорожча з трьох медалей, що здобули на європейській першості?

— Мабуть, перша — у спринті. Другу назвала б найважчою. Адже у гонці переслідування на десять кілометрів спочатку йшла з непоганим запасом. Але на останньому рубежі припустилася двох промахів і гадала, що втратила  шанси на перемогу. Та Валя Семеренко також двічі схибила й у такий спосіб зробила мені подарунок.

— Нерідко спортсмени задля психологічної налаштованості прагнуть подбати про якийсь оберіг. Вашим талісманом називають хусточку…

— Хусточок, або бандан у мене є кілька. Але зав’язую їх виключно з практичного сенсу — щоб під час стрільби не заважало волосся. Перед стартом краще замовлю молитву. Трапляється, що перед відповідальним виступом починаю молитися ще завчасу — за тиждень чи кілька днів. Зрештою, буває, що вважаю за краще не тривожити зайвий раз Бога.

— Корені вашого роду заглиблені у Великій Березовиці, що неподалік обласного центру. Але народилися ви, здається, в сусідній країні?

— Так, у польському місті Легніца. Мій батько служив там у групі радянських військ. А ось хрестили мене в Казахстані, де народилася моя мати. Свого часу її батьків виселили до Казахстану. 1990 року мама і тато повернулися на батьківщину, а разом з ними  я, сестра й брат. Тож у дитсадок і в школу ходила вже у Тернополі.

— Олено, чому захопилися саме біатлоном?

— Зі здоров’ям у мене було не все гаразд, лікарі навіть заборонили фізкультурою займатися. Та я, попри все, прагнула завжди бути в русі. Щодня долала два кілометри до школи. У школі любила грати у волейбол і баскетбол. У п’ятому класі вчитель поцікавився, чи не хоче хтось займатися біатлоном. Одразу погодилася, бо якраз напередодні  дивилася телетрансляцію змагань, де моя землячка Олена Зубрилова здобула медаль.

Згодом доля звела мене з Олегом Бунтою. Тепер він мій тренер, а тоді очолював школу олімпійської підготовки. Відтоді й стала серйозно займатися біатлоном.

— Як тепер батьки ставляться до вашого вибору?

— Батько став справжнім фанатом біатлону. Щойно настає зима, він не виходить з Інтернету — стежить за нашими баталіями, вивчає, читає, контролює — одне слово, збирає всю інформацію, що стосується цього виду спорту. Мама ж виявляє радше свою турботливість, переймається, чи не змерзла я на змаганнях, чи здорова…

— Завдяки двом Оленам — Зубриловій та Підгрушній — про Тернопіль дізналися вболівальники в усьому світі. Чи може місто над Серетом стати центром українського біатлону?

— Дуже хочу, щоб так сталося. Але треба подбати про сучасну базу, якої в нас фактично не існує. Невже у державі немає багатих людей, які б допомогли з її облаштуванням? Тішить, що знайшлися спонсори, завдяки яким  вдалося на біатлонній базі в Підгородньому  відремонтувати лижоролерну трасу. Тепер під час тренувань не боюся  впасти та зазнати  ушкоджень. Подбали тут також про побутові приміщення для спортсменів. Голова облради Олексій Кайда очолює водночас і федерацію біатлону Тернопільщини. Він докладає величезних зусиль до втілення великого інвестиційного проекту, аби біатлонна база неподалік обласного центру стала однією з найсучасніших спортивних споруд в Україні.

— У Підгородньому будуєте власний будинок?

— Мати власний будинок — це моя мрія. У дитинстві здебільшого малювала хати, буваючи за кордоном, завжди дивилася, як спроектований той чи той будинок. Тепер споруджую власний.

— Хто переймається будівельними клопотами?

— Коханий. Знаю, що ви неодмінно ним поцікавитеся, то відразу відповідаю: оберігаю його від преси та злих язиків. Скажу лише, що бачу з ним своє майбутнє.

— Які страви любите?

— Хоч багато часу проводжу за кордоном, та кращої за українську кухню для мене немає. До смаку мені завше зокрема картопляне пюре, курячий бульйон.

— Танцювати ви мастак, а співати?

— Коли не була ще так завантажена тренуваннями і змаганнями, разом із двоюрідними сестрами співали українських народних пісень. Незабутньо!

— Вашим захопленням стала вишивка. Маєте можливість голкою творити візерунки на полотні?

— Не можу, щоб чимось не були зайняті руки. Вишивати почала тоді, коли потрапила до збірної України. Перші роки виїздів, зборів у психологічному плані були для мене важкими. Тож бралася за голку і відволікалася.

— Візерунки самі розробляли?

— Купувала заготовки. Спочатку вишивала картини: двох добрих вовків на полотні «вивела», згодом янгола, щасливу пару. Потім узялася за вишивання ікон. Скажімо, сестрі на весілля підготувала образи Ісуса та Пресвятої Богородиці. Про батьків також не забула — подарувала «Ісуса в терновому вінку», а торішнього Великодня в церкві освятили й ікону «Пресвята родина», яку я вишила.

— За фахом ви — вчитель фізкультури. Після великого спорту бачите себе у школі?

— У загальноосвітній школі — навряд чи. Може, тренерська робота захопить, але все покаже час. Зараз переймаюся виступом на чемпіонаті світу. Дуже хотілося б успішно виступити і на Олімпійських іграх.