Євген Заплетнюк: Свідки Єгови – кольорові журнали та чорно-білі душі

Сьогодні о 9.20, на Тернопільському стадіоні Свідки Єгови проведуть конгрес “Стережи своє серце”.

Вхід на захід вільний, на нього ласкаво запрошують усіх тернополян та очікують, що “цікавих” та “відданих” назбирається близько 3000. Про небезпеку таких зібрань та сектантське мислення ltdaily.info  розпитали у протоієрея УАПЦ Євгена Заплетнюка.

    Про небезпеки сектантського мислення

Головна небезпека Свідків Єгови, як і інших тоталітарних культів, прихована у їхніх посмішках та відносно пристойному зовнішньому вигляді. Ви ж розумієте, що чим меншої якості товар, тим у кращу обгортку його варто зодягнути для того, щоб швидше продати. Багатьом з нас, особливо тим, у кого не надто оригінальний  склад розуму, ідея існування в цьому паскудному світі ідеальних людей, виглядає надзвичайно привабливою. У неї залюбки вірять усі, хто втомився жити без Бога. А оскільки без Бога нині можуть жити навіть священики, немає нічого дивного у тому, що люди хочуть вірити саме у легкодоступну казку. І байдуже, хто її буде для вас писати: Нейтан Норр чи Чарльз Рассел, Юрій Ісіченко, хтось з «донгалістів» чи політиків.

Для людей без жодних навичок аналітичного мислення, сліпа віра – доволі звичне явище. Це, напевне, найстрашніше з того, чого вас навчать у сектах. Там людям не можна думати більше, аніж якийсь «добрий» дядечко за них наперед визначив. Звісно, для них все це виглядає не так відверто жорстоко. Лінивим людям це саме те, що потрібно! А ще, «люб’язні» посмішки одних, здатні впевнено закрити рот іншим. Очевидно, при закритому роті можливостей ставити зручні запитання, просто немає.

Для таких людей будується окремий світ, в якому на них очікують готові відповіді на всі питання, а всі їхні страждання та незручності конвертуються в додаткові бонуси перед сектою. Жодного Інтернету, ніяких бібліотек, вимкніть телевізор. У вас є право лише на «Вартову башту», а, якщо набридне – «Пробудись!». Ну, й так – по колу цілу вічність. Ви напевно, і «в миру» зустрічались з  численними спробами промити вам мізки, шукаючи відповідь на головне питання сучасної філософії : Тайд чи Арієль?  Це та сама історія.

Наше суспільство все ще не готове зустрітись з сектантством. Ми погані християни, і тому постійно програємо цю суперечку. Для людей, що мислять приземлено і по-світськи, факт того, що пияк перестав пиячити, а злодій – красти, це вже доволі вагомий аргумент на користь секти.  Насправді, це лише верхівка айсберга. Для того, щоб змінити людину по-справжньому, просто помити її, дати новий одяг і пару журналів в руку – зовсім недостатньо. Для того, щоб змінити людину по-справжньому, потрібно перш за все, помістити її у правильне духовне середовище, яким безперечно є лише  Церква Христова. Поза Христом усі намагання побудувати ідеальне суспільство приречені на крах. Без Христа життя стає пеклом навіть для тих, хто в нього не вірить.

Чи вони справді їдять дітей і проповідують за гроші?

Диявол не має звички діяти відкрито. Навпаки: найчастіше всяке своє зло він старанно маскує. Принаймні, маскує свою безпосередню причетність до нього. Він – найбільший брехун і боягуз у Всесвіті. Секти, в яких снідають людськими мізками, зазвичай, існують дуже недовго. Багато більше перспектив мають ті товариства, які вправно маніпулюють людьми видаючи себе за небожителів –  справжніх ангелів у плоті.

Саме з цієї причини можу стверджувати, що більшість повідомлень у ЗМІ про страшні сектантські жертвоприношення найчастіше є плодом фантазії самих журналістів та сектофобів. Вся небезпека їх лиш у тому, що фанатизм помножений на дурість – неймовірна сила. Сам я сектантів не боюсь, і вам не раджу. Натомість, в мене виникають до них цілком інші відчуття. Мені відверто їх шкода. Шкода їх самих та їхні сім’ї: ні в чому не винних дітей, чоловіків, дружин, батьків, сусідів та співробітників. Як християни, маємо своїм безпосереднім обов’язком допомогти їм у біді. Не бити, не сварити, не принижувати. Вони й без цього – вже бідні люди з хворими душами. За них потрібно молитись Богу, та тримаючи їх за руку, шукати виходу з темних сектантських лабіринтів.

Пересічні сектанти є жертвами вправних доволі маніпуляцій над собою. Перш ніж їх переконали у тому, що всяка їхня праця на користь організації – добровільна, їм вимкнули розум. Той, хто пробував хоч раз сперечатись зі Свідками Єгови, міг легко у цьому переконатись вже на перших хвилинах такого спілкування. У відповідь на свої ґрунтовні аргументи ви будете чути кілька разів одну й ту саму заїжджену платівку сектантських агітацій. Коли змушують вчити на пам’ять чужі тексти, – автоматично відвічають думати. Справжній, якісний секстант – це зомбі. Їм гроші непотрібні – тільки ваша душа. І звісно, платити їм ніхто ніколи й не збирався.

Про богослужіння на стадіоні

Хотів би застерегти усіх, хто плутає сектантські форми місіонерської діяльності з їхнім шкідливим сектантським змістом. Насправді, немає нічого поганого у тому, щоб  християни відвідували один одного вдома, пили разом чай, дарували комусь християнську літературу, разом вивчали Святе Писання чи збирали повні стадіони для своїх великих богослужінь. Насправді, ми теж так часом робимо. Все це – лише зовнішня, дієва реалізація власних релігійних відчуттів.

Небезпечно те, що сектантська наука немає нічого спільною з наукою Церкви Христової. А для спасіння однієї ревності – замало. Коли найбільші старання фанатиків не допомагають їм вилікуватися, секта тільки краде безцінний час у людей, цим завдаючи реальної шкоди душам і тілам. Ось, чому Церква часто дозволяє собі так критично, «не толерантно» висловлюватись щодо сектантів. Ви звісно, можете хоч зараз стати одним із них, бо у  вас є і таке право.  Але як чесна людина, нічого окрім веселого, активного дозвілля в секті вам обіцяти не можу. Той, хто хоче Царства Небесного та життя у Христі – має бути, все-таки, у правдивій Церкві, де має потом і кров’ю нести власний хрест на свою Голгофу. Без страждань у цьому світі нічого цінного немає і бути не може. Широка дорога, як навчав Спаситель, веде тільки до пекла.