Водії деяких тернопільських маршруток "сліпі і глухі" до проблем людей із вадами зору

Люди із вадами зору матимуть чималі проблеми, якщо вирішать скористатися деякими маршрутками міста. Добитися від водія хоча б назвати номер маршруту, не кажучи вже про оголошення зупинок – зась.

Про таку проблему написав у колонці для ПроТе Марко Клевець.

"Повертаюся сьогодні з дачі. Сідаю у маршрутку. Для історії, яку я вам хочу розповісти, у яку саме – немає значення. У цьому випадку усі тернопільські маршрутки однакові.

Після важкої роботи знаходжуся у стані легенької дрімоти. Аж на одній із зупинок мене з неї виводить запитання задане доволі різким тоном:

– Яка це маршрутка?

Розплющую очі. У дверях голова юнака років 22-25. У салоні тиша.

Юнак ще голосніше повторює:

– Яка це маршрутка, питаю?

Водій, судячи з усього, дав обітницю мовчання. Аж хтось з пасажирів озвався. А юнак продовжує цікавитися:

– До залізничного вокзалу їде?

Водій свою обітницю не порушує. І знову відкликається хтось з пасажирів.

З’ясувавши, що ця маршрутка їде у потрібному йому напрямку, юнак якось доволі невпевнено проходить до салону.

Оці невпевнені рухи і доволі різкий голос наштовхують мене на думку, що він трішечки напідпитку. А він витягає з кишені карточку і простягає її кудись у бік водія.

Чекає. Я ж уважніше придивляюся до нього і ловлю себе на думці, що він зовсім не п’яний. Оця поза з простягнутою рукою дуже нагадує жебрака під церквою. І тут я розумію, що хлопець просто погано бачить. І він чекає, поки водій покладе йому у долоню картку і квиток. Забравши своє, юнак просить сказати йому, коли буде залізничний вокзал. Водій, як партизан на допиті, вперто не видає жодних таємниць. А хтось із пасажирів обіцяє таки підказати.

Їду і думаю, що так бути не повинно. Водій мав би оголошувати зупинки, щоб у таких людей не виникало проблем. Хоча, судячи з усього, водів маршруток у Тернополі набирають людей дуже лаконічних. Зайвого слова без особливої потреби вони не скажуть. З іншого боку, варто комусь забути заплатити за проїзд, як водій видасть таку тираду, що позаздрять найкращі оратори.

Тут мали б щось думати власники маршруток. У тролейбусах же якось цю проблему вирішили. Є голосове оповіщення. І люди знають, яка зупинка зараз, а яка буде наступною. Але власники наших маршруток уміють думати тільки про підняття вартості проїзду, обіцяючи натомість покращити комфортність перевезень. То може таки варто покращити, хоча б для тих категорій пасажирів, які цього справді потребують?

І на завершення. Ми таки доїхали до залізничного вокзалу. Водій своїй традиції не зраджує – для нього кожне слово і справді на вагу золота. Я ж через весь салон кричу:

– Хлопче, залізничний вокзал!

Юнак дякує і так само невпевнено, намацуючи сходинки, виходить із салону…

Я не знаю скільки у Тернополі слабозорих. Зате точно знаю, що про них згадають 15 жовтня. Саме у цей день відзначають Міжнародний день білої тростини. І тоді багато поважних персон згадують про людей із вадами зору. А вже 16 жовтня забувають, що вони є поміж нас і що їм трішки важче, ніж нам, і варто таки щось робити, щоб їм стало хоча б трішки та легше. Бодай у таких дрібницях, про яку я вам розповів", - йдеться  в дописі.