На Тернопільщині депутата звинувачують в захопленні чужої земельної ділянки

Депутата Кременецької міськради Миколу Туревича звинувачують у тому, що він захопив чужу ділянку та облаштував на ній ставок. 

«Що ви робите? Це ж моя земля! Це мій став!» — дивувалася мешканка Ікви Кременецького району Тетяна Мачка, коли депутат Кременецької міської ради Микола Туревич привіз бетонні блоки на її ділянку і взявся обгороджувати. «Ідіть до сільської ради, з’ясовуйте!» — відповів депутат.

Конфлікт через землю стався ще у 2016-ому році. Відтоді справою займались правоохоронні органи, вже два роки її розглядає Кременецький районний суд, і кінця-краю не видно, бо в держустановах раптом почали зникати підтверджуючі документи власниці землі, натомість з’являтися інші — сумнівні. Про складну майнову справу «НОВІЙ…» розповіли Тетяна Мачка та її сусідка Олена Боцюк, яка певним чином теж дотична до цієї історії і вболіває за справедливість.

«Приватизував мою землю…»

У 2001 році Тетяна Мачка придбала будинок та 76 сотих землі в мальовничому куточку Ікви, переїхала туди жити. Того ж року отримала рішення сільської ради на постійне користування всією ділянкою, а у 2004 — приватизувала.

— Якийсь час після придбання будинку я мешкала на Закарпатті, а тим часом мій сусід, покійний свекор Олени Боцюк, відгородився від нас, а в кінці городу на 11 сотках землі вирив ставок. Коли я згодом покликала землеміра, той провів виміри і з’ясував, що ставок на моїй ділянці, все це було задокументовано, — розповідає Тетяна Григорівна. — Сільська рада дала мені рішення на користування 76 сотками землі. Сусід був уже в зрілому віці, тому я не хотіла сваритися з ним за став, щоб не занедужав. З його сином Валерієм, чоловіком Олени, ми мирно погодили, що з часом вони повернуть моє. У 2003 році я приватизовувала ділянку, вирішила не конфліктувати з сусідом і поки що не зачіпати ставок, тож подала на приватизацію 65 сотих — те, що було за моєю огорожею. У 2009 році хотіла приватизувати решту, та в сільській раді сказали, що своє право на приватизацію я використала, але можу це зробити на чоловіка або сина, порадили узаконити все, коли хтось із рідних прийме право успадкування. За решту ділянки я не хвилювалася, бо маю документ на право постійного користування, та, як виявилося, на неї зазіхнув депутат. Влітку 2016-го до мене прийшов Туревич і сказав, щоб я забирала паркан, бо він ще рік тому приватизував ділянку, на якій став. Я була приголомшена! Викорчував там горіхи, каштани, калину…

«У сільській раді завелась… «барабашка»

— Я зверталася до прокуратури, поліції, але такий спір вправі вирішити тільки суд. Отож, близько двох років справа в суді. Коли взялися вивчати документи з архіву, виявилося, що там знаходяться відмінні від моїх, — дивується Тетяна Григорівна. — На копії рішення про передачу мені ділянки площею 76 сотих, котру маю на руках, є стара печатка сільської ради, а з архіву нам надали документ із кодовою печаткою, яка була в обігу в сільраді лише з 2003 року. До суду кликали сільського голову, який видавав мені рішення, він запевнив, що в документі з архіву не його підпис, пожартував, що в сільській раді після нього, мабуть, завелася «барабашка». Очевидно, хтось підмінив документи. Після того, коли я наробила шуму, із районного відділу Держгеокадастру раптом пропала (!) вся моя технічна документація на землю. Припускаю, що коли депутату «допомагали» приватизувати ділянку і вносили її до реєстру, то вийшла накладка і мою приватизацію видалили. Наразі порушено вже четверту кримінальну справу щодо фальсифікації та зникнення документів. Ми з адвокатом подали клопотання щодо експертизи усіх сумнівних документів, чекаємо на висновки. Усе розумію: мені виділяв ділянку один сільський голова, Туревичу — інший, можливо, не знав, що це не вільна ділянка, він мав з’ясувати все, повинен був прийти землемір, мало бути узгодження меж із сусідами, але нічого такого не було. Я цікавилася в депутатів сільської ради, чи голосували за виділення Туревичу землі, то вони такого не пригадують. У сільській раді нині всі мовчать… Скоріш за все, депутат не думав, що «влипне» в таку історію, хтось йому наобіцяв, думаю, небезкорисливо, і таке сфабрикували. Мабуть, депутат намітив там звести розважальний чи відпочинковий центр, бо ж і краєвид гарний, і до райцентру близько.

«Нічого не заберемо з собою…»

Боротьба за ставок перетинається зі значно глибшою історією, яка виходить далеко за майнові рамки. Як не дивно, але Тетяна Мачка доводить у судах своє право на ставок, щоб залишити його… сусідам — Олені Боцюк та її двом донечкам. Тетяна Григорівна — віруюча, тому в неї свої погляди на життя.

— Олена залишилася сама з двома доньками. У 2009 році в аварії загинув її чоловік Валерій, згодом вона поховала свекра, свекруху… — каже Тетяна Григорівна. — Я могла давно приватизувати всю свою ділянку, але мені рука не піднімалася забирати це у сиріток. За документами ділянка моя, але я залишила її сусідам, щоб приходили туди, відпочивали — це все, що в них залишилося від праці дідуся та батька. Олена — добра людина, дівчатка теж гарно виховані, я бачила, як вони дбали про бабусю, коли та залишилася сама після смерті дідуся. Я обходилася і обходжуся без ставка, ми на цій землі не вічні, нічого не заберемо з собою. А депутат прийшов і нахабно прихопив чужу ділянку. Він небідний чоловік — його родина має готель, займається бізнесом, тому міг купити будь-де землю. Ображати сиріт — великий гріх. Власне, тому я пішла до суду, не могла мовчати на такі дії депутата. Справедливість має перемогти!

«Думала, збожеволію після трагедії…»

Олена Боцюк мешкає із двома доньками — 23-річною Наталею і 14-річною Софією та своєю мамою у Кременці. Час від часу жінка їздить на заробітки до Польщі, бо ж самій доводиться забезпечувати сім’ю.

— За заповітом свекор залишив своє майно і 73 сотих землі на мого чоловіка та його брата, який багато років мешкає за кордоном, — розповідає Олена Григорівна. — Маємо рішення сільської ради на постійне користування землею, поки що ми не приватизували ділянку. Свекор колись викопав водойму, можливо, на той час не знав чітко меж нашої ділянки. Навіть коли все було виміряно землеміром, з доброї волі сусідки ми користувалися ставом, та раптом на нього зазіхнув депутат із Кременця, який до нашого села не має жодного стосунку. На тому обійсті родина мого чоловіка мешкала з 70-их років минулого століття. Моя свекруха померла у 2012-ому році, відтоді будинок порожній, ми час від часу туди навідуємося. Мабуть, у сільській раді вирішили, що нам не потрібна земля, і провернули таку справу… Прикро, що в нашій країні, якщо у тебе нема грошей, ти — ніхто, а той, хто має гроші, може й чуже отримати, і документи підтасувати. Мені боляче дивитися дітям у вічі — залишився їм спадок від батька, а тут прийшов якийсь нахаба і забрав несвоє. Мешканці Ікви підтримують нас, люди здивовані і обурені. Вразила мене позиція Тетяни Григорівни — вона виявила небайдужість у цій справі, відстоює правду в суді. А депутат вперто доводить своє та ще й каже, що я буду йому моральну шкоду платити…

Не хочу, щоб мене шкодували, не скаржуся на своє життя, хоча після аварії оговтуюся вже дев’ять років… Я втратила тоді чоловіка, доньки — батька. ДТП сталася на Різдво 2009-го на межі Тернопільської та Рівненської областей. Ми поверталися зі Львова, назустріч нам вискочило авто… «Все, нас нема…» — крикнув чоловік. З нашого автомобіля нічого не залишилося… Чоловік загинув на місці. У мене був пошкоджений шийний відділ хребта. Донька дивом врятувалася. За мить до зіткнення у неї задзвенів телефон і слухавка впала під переднє сидіння, тож вона зігнулася… Ангел вберіг її… Я думала, що збожеволію після трагедії. Радивилівський райсуд слухав нашу справу, я просила не карати водія, бо в нього троє маленьких дітей. Мої доньки стали сиротами, а ще його залишилися б без тата — я не могла цього дозволити. На тому фатальному місці ми поставили дубовий хрест із розп’яттям…

З приводу земельного конфлікту «НОВА…» взяла коментар і в депутата Кременецької міської ради Миколи Туревича:

— У мене є документи, згідно із законодавством. За рішенням сільської ради я отримав вільну ділянку в 2015 році. Натомість у позивачки не співпадає документація, її видали з численними порушенням, без погодження з сільською радою. Вона не має жодного рішення з мокрою печаткою. У неї печатки не ті, підписи не ті… Поліція розбирається з цією справою. Позивачка приватизувала ділянку в 2004 році, не мала ні до кого претензій, а в 2016 році захотіла взяти те, що виділили мені. Там були пагорби, кущі, я порозчищав усе, вирівняв, тоді й позивачка захотіла. Вона ніколи не мала тієї ділянки в постійному користуванні. Я не погоджував меж, бо є стежка 60 см, тому не потрібно погоджувати. Сподіваюся, суд розбереться…