"Іуди теж навчилися носити хрести та панагії", - тернопільський священик Євген Заплетнюк про Православну Церкву України та Святійшого Філарета

Тернопільський священослужитель, публіцист та місіонер Євген Заплетнюк у своєму блозі висловис власні бачення  про створення Православної Церкви України та внесок єпископів, отців, і зокрема Свтійшого Філарета, які віддали все, й пішли за Українським народом і Його Церквою ще тоді, коли це не було мейнстрімом.

"У ці дні особливо рекламують і прославляють парафії, які скинули з себе московське ярмо та повернулися до канонічної та Православної Церкви України. Користуючись нагодою і я щиро вітаю в Українській Церкві кожну громаду, кожного настоятеля, кожного свого віднайденого брата та сестру. Однак, мушу зауважити для всіх журналістів і правдолюбців, що в цьому заслуги не так уже й багато.

Пишу це не для того, щоб когось образити – Боже збав! Навпаки! Я дуже радий, що в новій спільноті тепер будуть поєднуватися здавалося б не поєднані особистості, різні таланти, характери та харизми! Бог вітає у Своєму винограднику робітників і першої години, і третьої, і дев’ятої й усім дає однакову плату.

Все ж, владою даною мені Фейсбуком, хотів би висловити всю свою любов, вдячність і повагу тим отцям і єпископам, які віддали все, й пішли за Українським народом і Його Церквою ще тоді, коли це не було мейнстрімом. Коли своєю вірою та наснагою старше покоління отців запалювали – нас юних і старих семінаристів, учнів та студентів, містян і селян усієї України вірити і надіятися всупереч усьому. Саме ті отці, часом без храмів, освіти, богослужбових книжок, нормальних облачень, з саморобними Євхаристійними наборами, підставили свої плечі, аби на них дійшли до визнаної світом Православної Церкви України нові покоління українців.

І до речі. Тільки той, хто пройшов цей шлях з самого початку чудово розуміє, наскільки велике значення святішого патріарха Філарета в тому, що ми маємо нині. У тверезих людей, яких зростила наша Церква, немає питань чому «митрополит Філарет носить куколь» чи «якої Церкви він патріарх». Він носить куколь, бо на його одягнув на святійшого український народ. Цей куколь символ тридцятилітнього хреста і Голгофи Святійшого та нашої Церкви! Якої Церкви він патріарх? Нашої, рідної, української! Тієї, яка всіх нас народила та виховала.

Святійший Філарет це не тільки людина –легенда, це не тільки видатна церковна і політична постать ХХ-ХХІ століть. Він наш особистий духовний батько, який залишиться ним до смерті (когось із нас). Я не хочу порівнювати особу Святійшого Патріарха Філарета з іншими церковними діячами. Йому просто немає аналогів не тільки серед єпископів України, але й світу. Це було б абсолютного несправедливе, нечесне порівняння.

Вплив святійшого настільки гігантський для багатьох отців, владик і мирян, що просто відправити на спокій людину, яка стільки для нас зробила – було б нечесно і нерозумно. Мудрість і духовний досвід цієї людини просто вражає. І хоча скептики постійно наголошують, що «дев’яносто років це дев’яносто років», хочу сказати, що в багатьох критиканів і в свої кращі часи не було стільки енергії, здорового глузду та вміння вести за собою паству. Це він навчив нас молитися. Це він привчив нас до богослужінь. Це він навчив нас богослів’ю. Це він навчив нас вірити в себе. Це він навчив нас Святим Отцям. Це він навчив нас віддати Церкві все. Це він навчив нас покладатися на Бога. А когось навчив навіть інтонації на проповідях, міміці, жестам, гомілетичним прийомам. Це все, та ще багато іншого, він – людина-легенда, Святійший Патріарх Філарет, наш духовний батько та пастир нації.

Немає сумніву, що в патріарха, як живої людини, могли бути, та й є, особисті вади. Бо він сотворений, так само як і ми, з плоті та крові. Інша справа, що чимало людей не вміли та не вміють розділяти вчинки патр. Філарета – плутаючи його особисті бачення речей та турботу на користь Церкви. І саме тому нині, в багатьох людей народжується спокуса «погратися м’язами»: ці пси наївно думають, що лев вже помер. Ні. Він живий. Не треба його хоронити заживо. При чому, нагадаю. Навіть мертвий лев завжди буде кращий за живу собаку. Особливо це стосується тих публічних критиків Святійшого, хто носить хрести і панагії: Не забувайте, хто їх вам одягнув.

Я би дуже хотів, аби всі люди тверезо та з максимальною духовною користю сприйняли можливість«почати життя з чистого листа». Забудьмо один одному всі образи. Простімо та обіймімося. Якщо тобі щось не подобається з того, що роблять інші – просто смиряйся, можливо люди знають щось більше і краще? Можливо ти ще сам багато чого не розумієш? Прийде час, і все стане на свої місця. Віддайте суд Богу, приглушіть свої амбіції.

А поки – будемо знову й знову дякувати Всемогутньому Богу, який здійснив диво – подарував нам Помісну Церкву. Але пам’ятаймо. Найдорожче обходяться людям безкоштовні подарунки. Не сидімо склавши рук, а кожен на своєму місці працюймо для добра Церкви, України та спасіння своєї душі".