Почала вишивати з шести років: майстриня з Тернопільщини розповіла про домоткане лляне полотно (ФОТО)

«Я все життя з вишивкою і вона більше та більше мене цікавить. Почалось з сім’ї — мої мама та бабуся вишивали, я шестирічною взяла голку з ниткою в руки. Вишивка потребує посидючості й акуратності. Мені це в ній подобається. Люблю ввечері, коли все зроблено та спокійно, сісти й вишивати десь до півночі»,  — каже  теребовлянська майстриня Олександра Гарасюк.

Вишивку вивчала спершу в Косівському технікумі народних промислів, потім там же в інституті прикладного та декоративного мистецтва. Щоправда, тоді цей вид рукоділля не був таким популярним, як зараз. Уже чотирнадцять років пані Олександра навчає вишивки студентів Теребовлянського вищого училища культури. «Складно буває прищепити молодими любов до вишивки. Вона вимагає посидючості, тут не виходить вже і скоро».

Особливо співрозмовниця любить давні візерунки, зокрема, цікавиться борщівською вишивкою. Завжди, коли має нагоду, використовує та пропагує старі орнаменти — каже, вони цікавіші та красивіші, ніж сучасні. Запитую про традиційні візерунки Теребовлянщини. Пише Терен.

— З огляду на ті давні зразки, котрі бачила, на Теребовлянщині було мало вишивки, більшість орнаментів були запозичені з різних місцевостей. Оригінальних візерунків, притаманних лише Теребовлянському району, мені не траплялись. Багато орнаментів привезли лемки. Тому кольорова гама тут різноманітна, а у візерунках використовували геометричні та рослинні мотиви. Найчастіше вишивали рушнички, скатертини, доріжки, подушки, з одягу — горжетки, фартушки, блузки найчастіше оздоблювали смужкою на рукаві, пишної вишивки не було. Це на Гуцульщині люди багато вишивали — і щоденні, й святкові сорочки…

Вдома у співрозмовниці чимало вишитих речей, каже, рідко користується ними у побуті, але ревно зберігає.

— Маю багато рушників моєї мами, деякі вона почала й не завершила, довишивати їх нема сенсу, бо тканина геть пожовкла, але відтворити візерунки можна. Цікаво, що у вісімдесяті роки, коли не було ниток для вишивання, їх витягували із шерстяних хусток. А ще у мене є старі скатертини з домотканого полотна.

Крім того, що Олександра Гарасюк навчає вишивати, багато вишиває для інших. Понад чверть століття створювала для теребовлянців і не тільки вишиті сорочки.

— І так від сорочки до сорочки. Старшому та молодшому синові вишила кілька, остання в часі — мережкою до першого причастя. А ось на свою ніяк не було часу. Оце, борщівська, перша. Почала її ще три роки тому. Якось побачила візерунок у книжці Людмили та Олексія Покусінських про борщівську сорочку, він мені дуже сподобався. Вишила два верхи рукавів, та й відклала, бо не було часу. Цьогоріч вирішила, що не вишиватиму на замовлення, бо ця праця потребує вкладення багатьох ресурсів — гроші це не заміняють, щоразу наче часточку душі відриваю. Вирішила дошити свою сорочку. Почала саме коли розпочався карантин. Колись казала: «Коли ж буде такий час, що зможу просто сидіти й вишивати собі» — і ось моя мрія збулась. Близько двох тижнів увесь вільний час приділяла вишивці. Від ранку до ночі, крім роботи по дому. Маю надію, що до літа закінчу вишивати. До речі, застосувала для цієї сорочки металізовану нитку. Нею дуже складно вишивати, але золото на чорному тлі — просто ідеальне поєднання. Вишиваю сорочку на домотканому лляному полотні. Йому найбільше довіряю, бо воно дуже практичне, надійне — не сідає, не кошлатиться, не жовтіє, не запирається, власне, після кожного прання таке враження, що тканина робиться кращою, м’якшою. На такому полотні набагато важче вишивати, ніж на звичайному, але тепер, коли звикла, навіть не приглядаюсь до вишивки. Для чорних елементів використовую акрилову нитку, бо вона не втрачає кольору, додає об’єм, для кольорових елементів — DMC — легше підібрати потрібний колір, але помітила, що їх чорна нитка після  прання втрачає блиск і насиченість. Уже знаю, яку сорочку вишиватиму наступною — теж борщівська, з пишними квітами.

Наостанок запитую про те, які техніки вишивки майстриня порадила б тим, котрі знають лише хрестик. Каже, можна спробувати колодки, лиштву, мережку… У кожного шва є свої особливості, приміром, Олександра Гарасюк дуже любить дрібні вишивки, каже, найзвичайнісінький шов, чим дрібніший, тим красивіший.