Мініатюрні, ледь більші за сірникову коробку черевички і велетенська двометрова писанка — усе це з лози сплітає майстриння з Тернопільщини (ФОТО)

У мене вдома все з лози, — сміється моя співрозмовниця, чортківська майстриня рослиноплетіння Лариса Бойчун.

Мініатюрні, ледь більші за сірникову коробку черевички і велетенська двометрова писанка — усе це сплетено… з лози!

«У мене вдома все з лози, — сміється моя співрозмовниця, чортківська майстриня рослиноплетіння Лариса Бойчун. — Не лише кошички-вазочки, а й люстра плетена! Навіть наша домашня улюблениця собачка Еля і та має свою «хатку» з лози… Зробити з лози можна все — були б час та терпіння! Це не «нафталін» чи пережиток минулого! Лозоплетіння поза часом, воно було і буде популярне. А ще з лози можна робити класні стильні речі, які впишуться навіть у найсучасніший інтер’єр!» 

За рік використовує 500 кг лози

— Попри те, що займаюся лозоплетінням уже майже чверть століття, не можу сказати, що я відразу взялася саме за нього, — зазначає жінка. — Узагалі мені цікава будь-яка творчість. Я свого часу і гачком плела, і вишивала, і займалася макраме, і художником-оформлювачем працювала, і навіть пухові хустки пряла! Всі «рукотвори» мені легко даються.

Думаю, що якби я не пішла в лозоплетіння, то знайшла б і реалізувала себе в інших творчих сферах. Але тішуся, що все склалося саме так… Плетінням з лози я замаюся з 1995 року. Перші п’ять років я, можна сказати, гралася з лозою.

Творила-витворяла, вчилася, а готові вироби роздаровувала друзям і знайомим. На першу виставку мене запросила Ольга Чурпіта, яка вела при місцевому краєзнавчому музеї Клуб творчих особистостей. Ольга Василівна запропонувала: «Давай організуємо виставку, твої роботи цього варті!» Я кажу: «Та я б радо, але у мене готових виробів майже нічого немає, усе пороздавала…» Довелося ходити по знайомих – позичати свої ж вироби на персональну виставку… (Сміється, — авт.)Відтоді зрозуміла, що хочу і можу робити більше, стала займатися лозоплетінням не як хобі у вільний від «серйозної» роботи час, а як основним заняттям.

Ази лозоплетіння я пізнавала фактично самотужки. У Чорткові майстрів такого профілю не було, хіба що один старенький дідусь-білорус, який плів кошики, дещо показав мені із «професійної кухні». У цій справі є багато нюансів – і технологічних, і професійних, які треба знати і враховувати. Один раз лозу не туди повернеш — і все, виріб уже буде бракований.

Пані Лариса розповідає про увесь «виробничий цикл»: від заготівлі, очищення та замочування лози і до власне плетіння.

— Процес лозоплетіння доволі копіткий, з однією тільки заготівлею сировини скільки «набавитися» треба! Для заготівлі беру собі на допомогу «сімейний підряд» — чоловіка та доньку, бо сама б не впоралася. Спершу треба зрізати лозу — у природі існує близько сотні її видів, і всі вони придатні для виробів, хоча кожен має свою специфіку. Я використовую близько 500 кілограмів лози у рік. Заготовляю сировину наприкінці серпня-на початку вересня, зрізані пагони треба відварити, щоб очистити від кори, висушити, і таким чином отримаємо заготовки, з якими згодом вже можна буде приступати до плетення. Це займає багато часу і треба мати велике приміщення для зберігання сировини та для роботи з нею. На щастя, маю свою «майстерню» на дачі — там є спеціальна мурована пічка та ванна, бо у невелику двокімнатну квартиру зі всіма своїми «патиками» точно не помістилася б… (Сміється, — авт.)

«Жіноча» чи «нежіноча» справа лозоплетіння? Тут як сказати. Так, це мистецтво непросте. Для жіночих рук воно узагалі нещадне. Я у процесі роботи руки і різала не раз, і притискала, і проколювала, кілька разів мені їх аж зашивали. Ножіта шила мають бути дуже гострі, рука зісковзне і — «привіт, травмпункт»… Хто хоче мати «пещені» руки, толозоплетіння не для них… (Сміється, — авт.) Але мені ця справа приносить задоволення. Це найкращий антидепресант:

і втомлююся, і заразом відпочиваю, бо це люблю.

Не кошиками єдиними

— Лозоплетіння — це не лише кошики, хоча й як без них? — каже пані Лариса. — Перед Великоднем усі хочуть оновити святкового кошика, тим більше, що з кожним роком їх дизайн усе змінюється та цікавішає. Я їх вже стільки сплела — рахунок, уже, мабуть, на тисячі пішов, а двох однакових у мене ще не було! Мені нецікаво робити одне і те саме, тому я люблю імпровізувати, вигадувати щось нове, пробувати щось, чого ще не робила: оригінальну косу, філігранну мережку чи якусь цікаву техніку. Останні роки дедалі частіше замовляють оригінально прикрашені банки для свяченої води та основи з лози різдвяних декоративних віночків. Традиційно популярні вази, кошики з відкидними кришками та кухонне начиння: ящички, хлібниці та фруктівниці з лози. Я і сама таке люблю: приємно брати хліб чи цукерку з тих вазочок, які зробила сама, наливати вино гостям з обплетених власноруч пляшок. І, звісно ж, тішить думка, що мої вироби є удома не лише в багатьох чортківчан, а й за межами області і навіть держави. І в Канаду їх замовляли, і в Англію, Німеччину, Італію… За кордон хочуть як «екзотику» — щось цікаве і оригінальне, так і наші традиційні вироби.

Лозовий «хенд-мейд» можна зберігати скільки завгодно. Так, люстрі у мене вдома, яку я вив’язала власноруч, уже два десятки років, а виглядає вона й досі чудово! Щоп’ять-шість років достатньо поновити лак на виробах з лози, і вони будуть, як нові!