Яма на ямі, обдерті “халупи”: якою є дорога до туристичних скарбниць Тернопільщини

Скільки вже разів з екранів телевізорів, у журналах і газетах різної ваги, стилю та направленості нам доводилося чути і читати про шляхи розвитку зеленого, історико-краєзнавчого, культурного чи ще там якогось туризму в усіх, без винятку, регіонах України. Сьогодні про це знову поведемо мову.

Звісно, що крім розмов чи пу­стопорожньої балаканини ніяк той віз не зрушиться з місця. Та й як він може зрушитися, ко­ли дороги в Україні загалом пре­погані, готельний та туристи­чний бізнес розвинений дуже слабо (правда, винятки є вра­жаючі) або взагалі не розвинений, а підприємливі люди, як завжди, пасуть задніх. Як не дивно, а ми маємо чим похвалитися і що показати туристам. На Чортківщині, наприклад, у цьому списку тісняться церкви, костели, синагоги, фортеці (Чортків-Ягільниця), природні заказники, карстові печери… Та якщо говорити про Чортківську районну владу, то вона питанням туризму ніколи всерйоз і не займалася. Одного разу, ще за царя Гороха, їздили ми у складі делегації чортківських чиновників до хутора Млинки (околиця села Залісся), де знаходиться гіпсова карстова печера і якою опікується чи вивчає її Чортківський спелеоклуб “Кристал”, зареєстрований у селищі Заводському.

Майже 100 років тому біля села Залісся місцеві жителі, добуваючи гіпс для господар­ських потреб, вирубали в скелі велетенську нішу і натрапили на щілини та розколини, якими можна було проникнути глибо­ко під землю. Офіційно першим дослідником цієї печери став учитель Михайло Біль із сусід­нього села Угринь, який 1960 року із своїми учнями пройшов більше сотні метрів централь­ною частиною лабіринту, пише Золота Пектораль. Після цього її досліджували тернопі­льські спелеологи. Але з середини 80-х років починається новий етап дослідження. У 1984 році новостворений спелеоклуб “Кристал” інтенсивно про­водить пошукові роботи, про­никаючи у нові лабіринти. Па­ралельно з ними працюють у Млинках спелеологи з інших об­ластей України. Загальна дов­жина відкритих ходів печери “Млинки” сягнула більше 45 км.

Жителі Залісся задо­волені роботою спелеологів: був випадок, коли вони вряту­вали життя двом місцевим дітям, багато сил і часу потра­тили, аби розчистити печеру від сміття. Та вони не розуміють, чому спелеологи не перереєст­ровуються на нову адресу, себто за місцем їх діяльності, і гроші, які вони заробляють, проводячи екскурсії, минають сільську раду, а тільки спла­чують жалюгідні «копійки» щомісяця за своїх зареєстрованих праців­ників?

А дорога до хутора – яма на ямі, в обдертих “халупах” на нарах ночують спелеологи чи то туристи з інших країв, але факт, що в Млинках є кілька добротних будиночків, в яких зупиняються, за висловлюваннями людей, спелеологи, мабуть що іншої суспільної ваги чи мірки. Нема чого гріха таїти – до журналістської братії доходять чутки, що спелеологи з Чортківського клубу “Кристал”, приймаючи українських і іноземних туристів, «заробляють» добре. Особливої реклами вони не потребують, бо інформації про печеру “Млинки” в Інтернеті та закордонних виданнях є вдосталь.