Історії тих, хто залишився, не дивлячись на обстріли: як працюють люди на заводі у Запоріжжі

Навесні цього року Тернопільщина стала новим домом не лише для людей, які рятувалися від війни, а й для бізнесу. Так, в наш регіон переїхав завод компанії DELTAFOOD, на якому виготовляють майонези та соуси під ТМ Гуляй-поле. На заводі вже разом кілька місяців поспіль працюють і запоріжці, і тернополяни. Та підприємство у Запоріжжі працює, не дивлячись на регулярні обстріли та удари. Про те, як там живуть і працюють люди, як змінилося їхнє життя після 24 лютого та чому вони вирішили не переїздити до Тернополя – читайте у нашому матеріалі.

Місто Гуляйполе на Запоріжжі, де розташований завод DELTAFOOD, майже одразу опинилося в зоні активних бойових дій. У завод влучали ракети. Та завод у Запоріжжі працює.

Маркетинг-директорка Фатіма Тисячник та директор з виробництва Микола Коляда розповіли, що в роботі кожного з них змінила війна та звідки вони черпають сили та натхнення, аби жити і працювати, незважаючи на складні обставини.

Як змінилися ваші робочі будні від початку війни?

«Ми перевели роботу мого підрозділу на дистанційний режим, щоб максимально продуктивно працювати і мінімізувати ризики, пов'язані з дорогою, наприклад. Адже завод у нас розташований на одному березі, а деякі працівники мешкають на іншому. Щотижня у нас відбуваються координації та наради, щоб продовжувати ефективно рухатися в одному напрямку. До речі, в один з робочих візитів СЕО DELTAFOODз Тернополядо Запоріжжя, ми зібрали управлінську ланку компанії та пішли разом повечеряти. Це було вперше з лютого, напевно, коли ось так змогли просто посидіти з колегами, поспілкуватися між собою та просто побачити один одного наживо, а не дистанційно», - розповіла маркетинг-директорка компанії DELTA FOOD.

«Мої робочі будні стали довшими за часом трішки, трішки складнішими, десь щось не працює, десь відключається електроенергія, іноді доводиться йти у бомбосховища. Ось такі моменти внесли корективи у мою роботу. Мені здається, робочі дні стали навіть продуктивнішими, ніж до війни», - каже директор виробництва.

А як ви підтримуєте своїх підлеглих?

«Перш за все морально. Ми своєчасно виплачуємо зарплату людям, забезпечуємо всі свої зобов'язання перед ними, на День працівника харчової промисловості, наприклад, ми надавали продуктові набори кожному співробітнику, щоб якось підтримати колектив. Намагаємося більше спілкуватися з людьми. Наша компанія запропонувала фахівцям, якщо вони готові переїжджати, поміняти місце проживання на більш спокійний регіон – Тернопіль. При цьому половину вартості оренди житла компенсує компанія, або надає безкоштовне проживання у гуртожитку. Решта нашої діяльності щодо підтримки країни спрямована на підтримку ЗСУ нашою продукцією або іншими ресурсами», - поділилася Фатіма Тисячник.

Директора виробництва додає:

«З перших днів повномасштабної війни я разом з усіма ходив на роботу, проводили бесіди із співробітниками, іноді всіх збирали, іноді індивідуально спілкувалися з кожним. Можна сказати, проводили певну щоденну «терапію».

У деяких компаніях після початку повномасштабної війни склалися нові ритуали чи традиції, обумовлені війною. Як от масові переклички у групах у чатах після прильотів. Чи є щось таке у вас? 

«Так, ми теж проводимо переклички у месенджерах. І от, наприклад, декількох наших співробітників мобілізували, і ми часто пишемо в робочий чат те, що знаємо про кожного з них – як він там, де він. Є у нас і безвісти зниклий співробітник, який служив у ЗСУ. Намагаємося дізнаватись про нього якусь інформацію», - розповідає Фатіма.

Який день після 24 лютого вам запам'ятався найбільше?

«Мабуть, це й було 24 лютого. Перша половина дня. Це був незвичайний доїзд на роботу, незвичайний початок робочого дня, оскільки всі були в паніці… Треба було приймати рішення, треба було працювати далі, треба було фасувати та випускати продукцію. Нам це вдалося. Люди відпрацювали цей день, робота на заводі не зупинилася, не дивлячись ні на що», - розповів Микола Коляда.

«Напевно, останні дні, в які було вкотре вирішено їхати з Запоріжжя. Це 10 жовтня, коли були бомбардування по всій Україні, у Запоріжжі, зокрема. Обстріли тривали декілька ночей. В ті дні постраждало дуже багато людей, були зруйновані житлові будинки», - ділиться Фатіма Тисячник.

А як ви боретеся зі страхом, якщо він є?

«Зі страхом боротися марно. Це нормальне явище. Головне не перетворювати страх на паніку», - зазначив директор заводу.

Що надає вам сил жити далі та де ви берете натхнення для ефективної праці?

«Сил надає колектив. Ми робимо одну спільну справу та один одного підтримуємо. Це змушує щоранку прокидатися і розуміти відповідальність перед найближчими людьми, перед дітьми, сім’ями, роботодавцями та колегами. Тому що є спільні завдання, які ми виконуємо всі разом, і це все дозволяє нашому підприємству успішно працювати, і, відповідно, воно забезпечує нас роботою та заробітною платою. А це в свою чергу допомагає нашій економіці. Більше працюючих підприємств – більше вливань до бюджету, а це підтримка і медицини, і освітньої системи та інших важливих галузей», - зауважила героїня нашого інтерв’ю.

А у Миколи Івановича відповідь була короткою, але дуже щирою:

«Це моє рідне місто. Мабуть, тільки з цієї причини я залишаюся тут. Мої сили – це мої онуки, сім'я, бажання, щоб вони швидше повернулися до мене».