"Коли чоловік пішов воювати, інші жінки починали пояснювати мені, чому їхній чоловік не на фронті": історія дружини військового, який втратив на фронті обидві руки

Чоловік Дарини Жуковської втратив обидві руки на війні. Жінка розповіла про тригерні питання від оточення, а також про роль дружини ветерана в його житті, йдеться в матеріалі Espresso.

Дарина Жуковська - дружина ветерана. З чоловіком Сергієм вони разом 12 років. До повномасштабного вторгнення подружжя з дітьми мешкало у Токмаку Запорізької області. 

"Ми не дуже готувалися, але я зібрала документи. Думала, що місто будуть якось боронити. Коли росіяни зайшли в Мелітополь, це був вечір, і 24 лютого о 20:30 ми виїхали з Токмака. Поки ми вивозили дітей, росіяни зайшли у Токмак".

Дарина розповідає, що переїзд не був важким, адже було розуміння, що таким чином рятує синів. 

"Для мене не було важко покидати дім. Ми з чоловіком думали, що вивеземо дітей у безпечне місце, а самі повернемось і будемо допомагати Збройним Силам. Однак так трапилося, що не вийшло так, як нам хотілося".

У червні Сергій пішов на фронт. Це було його свідоме рішення, яке дружина прийняла і схвалила.

Дарина ділиться, що тоді мало з ким спілкувалася, бо люди ставили дивні запитання на кшталт "що твій каже, коли закінчиться війна?". 

"Ну зрозуміло, ж що він просто йде вперед, відвойовує свою землю, і не може сказати, коли це все закінчиться. Коли ми зідзвонювалися, то навіть про це не говорили. Він живий і слава Богу". 

Окрім того, важко було, коли під час розмови інші жінки починали пояснювати, чому їхні чоловіки не на війні. 

"Сергій пішов на фронт, бо це був його свідомий вибір. І коли мені казали знайомі "ой, а мій не може йти, бо у нього щось зі спиною"... Ну, тобто у нього щось зі спиною, він же ходить, їздить в авто, п’є пиво, значить у нього спина не болить?.. А захищати Україну спина болить".

Тригерні запитання та нерозуміння контексту стали причиною того, що Дарина припинила спілкуватися з великою частиною оточення. Однак були люди, які стали справжньою підтримкою для жінки військовослужбовця. 

"У мене була знайома волонтерка, я досі з нею спілкуюсь. Вона мені казала: "Ти така розумничка, в тебе все буде гаразд, ти сильна, дітки у тебе хороші, все буде добре, от побачиш". Я ненавиджу фразу "все буде добре" і мене це дратує, але від цієї волонтерки це по-іншому звучало, мені було приємно чути ці слова". 

Як дізналася про те, що чоловік залишився без рук

Одного дня о 8-й ранку Дарина отримала дзвінок: у чоловіка немає однієї руки. Першою емоцією був шок. За кілька годин їй ще раз передзвонили. Жуковська вирішила уточнити, якої саме руки немає, на що отримала відповідь - двох. 

Вже о 19:30 вона була в Житомирі, куди забрали в лікарню чоловіка. Медики пустили її в реанімацію. 

"Коли діти дізналися, що в тата більше немає рук, менший син плакав. Старший вчиться у ліцеї імені Героїв Крут, саме був там і я дуже боялася йому повідомити цю новину. Це підліток, поряд нікого немає. І вже коли нас перевели в палату, я вирішила сказати. Попередила офіцера, щоб той наглядав за сином про всяк випадок. Іван дуже довго плакав, а потім сказав, що хоче почути батька. Коли почув татів голос, йому стало легше".

З часом Сергій отримав два протези: міоелектричний і хук. Однак, за словами Дарини, реабілітація у чоловіка минала доволі складно. Вдома у протезах він не хотів ходити та просив допомогу в жінки. Вона ж своєю чергою дуже втомлювалася від цього. 

"Потім нас запросили на семінар від американців, які живуть по 40 років без кінцівок. Вони адаптувалися, навіть лазять по деревах, і я сказала, що більше не буду допомагати чоловікові. Я відчувала, що моє здоров’я вже не дозволяє це робити. Фізично я робила свою роботу, роботу чоловіка, в мене ще є діти. Але це дало результат. Зараз чоловік почувається вільніше, навіть самостійно їздить в інші міста".