Через вигорання, малі зарплати, та пригніченість: вчителі масово йдуть з професії

На початку серпня міністр освіти Оксен Лісовий заявив, що не варто очікувати на підвищення заробітної плати через складну ситуацію в держбюджеті. Тож у новий навчальний рік українські вчителі входять з роздумами, а хтось уже і прийняв рішення... Так у соцмережах поширюють відео на яких вчителі пишуть заяву на звільнення.

У коментарях педагоги зазначають, що цьогоріч йде чи не найбільший відтік кадрів із ліцеїв та коледжів. Справа насамперед у буденному – в грошах, але не тільки.

Про це пише "Коротко про".

Щоб заробити 30 000 гривень, треба відмовитися від життя

Лише в одній столиці нараховується 1 371 вакансія. В селах ситуація набагато складніша і вчителів катастрофічно не вистачає. Там один педагог вимушений вести заняття не лише зі свого предмета, а й з тих, фахівцем з яких він не являється. Звісно, що це не може не відображатися на якості освіти та ще й в умовах дистанційного навчання, коли не всі діти мають стабільний доступ до Інтернету через постійні обстріли.

В деяких школах Києва, Дніпра та Львова вирішили питання нестачі вчителів за рахунок внутрішньо переміщених осіб. Але що буде після закінчення війни? Переселенці повернуться додому. А ті педагоги, що виїхали за кордон, за цей час побудують життя на новому місці та навряд чи повернуться в Україну.

За даними дослідження ГС “Освіторія” та Fama – Custom Research Agency, у період з 2018 до 2023 року кількість учителів на містах скоротилася на 10,9%, а у селах на 22, 8%. За 5 років показник кількості молодих вчителів знизився на 4% і становить тепер 10%.

Слід зауважити, що держава надає педагогічним спеціальностям державну підтримку при вступі на них. Якщо абітурієнт обере своєю майбутньою професією педагогічну спеціальність та надасть своїм заявам 1 чи 2 пріоритет, то його конкурсний бал буде додатково помножений на 1,02 — галузевий коефіцієнт. А це означає, що у  вступника збільшується конкурсний бал та шанси на вступ до закладів вищої освіти на бюджетні місця. Але на цьому вся підтримка молодого спеціаліста з боку держави закінчується. Досить поглянути на ставку молодого вчителя без категорії та стажу, що становить 5 699 грн і є, навіть, меншою за мінімальну заробітну плату в 8 000 грн.

Взагалі, розмір заробітної плати вчителя дуже залежить від таких чинників, як педагогічний стаж та навантаження. Але й надбавки мало чим можуть зарадити. Так у периферії постійна нестача годин через низьку кількість дітей. Максимальна надбавка може становити близько 1500 грн за умови не більше 30% від ставки та не менше 5%. Проте деякі місцеві громади  нараховують по мінімуму. Міністерство ще  й придумало сертифікацію вчителів, що дасть 20% до заробітної плати. Але що ці 20% вирішать при нинішніх цінах?

На жаль, великий гніт обов’язків, незлічені кіпи звітів, щотижневі воркшопи, семінари, заповнення журналів в кількох екземплярах раптом надломили педагогів.  Міністр освіти та науки Оксен Лісовий підлив масла у вогонь ще на початку серпня заявивши, що підвищення заробітної плати не буде, бо в держбюджеті складана ситуація. Та невже вчителі живуть у іншому вимірі? Де ж їм брати кошти на сучасну літературу, курси та, навіть, канцелярські товари? Питання наче тривіальне, але дуже життєве.

Невже професія вчителя стала непотрібною сучасному світу? І це, коли з’являється безліч технологій, можливостей, і важливо навчити вчитися, користуватися цими нововведеннями з користю та критично мислити, аби не піддатися хибним думкам.  Потрібен мудрий та кваліфікований наставник, який виведе на вірний шлях та дасть саме ту “вудочку”, якою майбутнє покоління зможе заробляти собі на життя. А ми отак запросто розкидаємося нажитим  досвідом та світлими головами.

“Зараз звільняються ті, хто багато вклав у свою роботу. А, коли людина вкладається, вона природно очікує віддачі. І не тільки фінансової. Їй дуже важлива повага – щоб похвалили, дали грамоту, десь написали добрі слова, батьки, щоб подякували. Але зараз цього дуже й дуже мало. Тривалий час до педагогів спостерігається споживацьке ставлення. Якщо ти вчитель – значить всім все винен. Сім’ї задають вимогливий тон. Можливо, це тому, що треба на когось вилити негатив. А вчитель охоплює дві активні верстви населення: діти – це майбутнє, їх батьки – сучасне”, – пояснює ситуацію психологиня Лілія Орел.

Зрозуміло, що будь-які зміни проходять болюче. Але, чомусь реформування поліції та судів починалося з підвищення заробітних плат та престижу професій.  А тут, навпаки, обов’язків стає все більше з кожним днем, а на оплаті праці це ніяк не відображається.

От і змушені наші педагоги шукати додаткові джерела доходу або, взагалі, залишати професію. Якщо вивчити стан соцмереж, то можна помітити таку тенденцію – вчителі або розбігаються по приватним закладам, або стають на стежку репетиторства, відкриваючи власні ФОП.

“Я вже півтора року працюю сам на себе, два моїх однокурсники відкрили ФОП цього літа. Раніше випускники вузів трималися за школи з розрахунку на пільгову пенсію, але необхідний стаж весь час підвищують, та й уряд втовкмачує, щоб на державу не розраховували, а накопичували на старість самі. Та й багато інших причин відвертає від школи. Щиро кажу: якби там підлогу золотом почали посипати, не повернувся б”, – розповідає Борис Максименко, вчитель хімії та біології.

Вчителі стикаються з постійним недооціненням їхньої праці з боку суспільства. Складається враження,що це верства населення невидима для держави. А ще вимушене бюрократичне навантаження  призводить до хронічної втоми та емоційного вигорання. У країнах ЄС таким моментам приділяють велику увагу, вважаючи, що емоційна стабільність працівника здатна забезпечити успішне виконання своїх обов’язків. Тому там надають ще й додаткові відпустки у разі професійного вигорання.

В нашій же країні складається враження, що вчитель, наче затиснутий у невидимі лещата. З одного боку, постійній сумнівні нововведення у вигляді незграбної нової системи оцінювання або лицемірні “Уроки щастя” на тлі невирішених проблем. З іншого боку, так звані “яжемами”, які не бажають співпрацювати з вчителем у вирішенні труднощів виховання дітей, зате кричать “школа повинна навчити”. А ще й постійно тисне адміністрація перевірками, сертифікаціями та незліченими звітами.

Та не забуваємо, що все це відбувається під часті сигнали тривоги, коли треба кидати все та вести дітей якомога скоріше до укриття. В результаті, замість того, щоб радіти своїй роботі та досягненням учнів, педагоги почуваються вичавленими і морально втомленими, що і призводить до рішення залишити професію.

Наслідки масових звільнень вчителів

Уявіть на мить Україну без учителів. Цей сценарій не з фантастики, а жорстока реальність, до якої ми крокуємо з кожним днем. Освітня система, яку поступово руйнують, залишить нас без кваліфікованих фахівців, без нових ідей, без надії на майбутнє. Хто навчить дітей, хто виховає нові покоління, які будуть здатні розбудовувати державу, захищати її на фронті й у тилу? Відсутність учителів означає занепад суспільства, у якому цінності, знання та культура знецінюються до нуля. Україна ризикує опинитися в прірві невігластва, де майбутні покоління залишаться без орієнтирів, без прикладів для наслідування, без можливості розвиватися.

Якщо вчителі підуть з професії, країна зануриться в хаос. Невігластво і безграмотність будуть правити бал, а відсутність критичного мислення перетворить громадян на легко керованих маріонеток. Економічний занепад стане неминучим: без якісної освіти ми не зможемо створювати інновації, розвивати технології або залучати інвестиції. Держава перетвориться на територію, де немає місця ні для прогресу, ні для гідного життя.

Учитель – це не просто професія. Це фундамент, на якому будується суспільство. Як сказав видатний американський письменник Генрі Адамс, “учитель впливає на вічність; він ніколи не може сказати, де закінчується його вплив”. Учитель не тільки передає знання, але й формує особистість, виховує громадянина. Якщо вчителі підуть з професії, держава перетвориться на територію, де немає місця ні для прогресу, ні для гідного життя.

Учителі – це ті, хто готує наступні покоління до вирішення складних завдань, з якими їм доведеться зіткнутися. Як зауважив знаменитий фізик Альберт Ейнштейн, “освіта – це не навчання фактам, а тренування розуму думати”. Без учителів неможливо навчитися думати, аналізувати, вирішувати проблеми – усе те, що робить нас цивілізованим суспільством.

Ми повинні діяти зараз, щоб запобігти катастрофі. Підтримка вчителів – це не лише турбота про окрему професію, це інвестиція в майбутнє всієї нації. Якщо не зупинити відтік кадрів зі школи, ми втратимо набагато більше, ніж просто кваліфікованих працівників. Ми втратимо країну.