Вчився на муляра,але війна внесла корективи: молодий захисник з Тернопільщини воює з 18-ти років (ФОТО)

24-річний навідник артилерії з Тернопільщини з позивним "Мідний", на сьогодні пройшов уже п’ять з половиною років війни, хоч з армією не планував пов’язати майбутнє.

Історію молодого захисника розповіли на Facebook-сторінці "44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола".

Освіту Мідний здобув у Зборівському коледжі, ставши муляром, маляром, штукатуром.

Контракт із ЗСУ обрав замість строкової служби, щоб, як каже, бути ближче до дому. Тоді ще все називали АТО, а про повномасштабну війну мало хто думав.

Перше "бойове хрещення" він отримав на Сіверодонецькому напрямку, потім були Волноваха та інші гарячі точки Донбасу. На початку служби здебільшого проводили навчання та тренування з артилерії, освоюючи систему "Гіацинт". Зараз він працює з американською гаубицею "М-777", навчання на якій проходив у Латвії.

Наближення великої війни відчулося ще за місяць до 24 лютого 2022 року: Мідний розповів, що на початку лютого частину гармат передислокували на кордон з Білоруссю. А у той день командир подзвонив з коротким і приголомшливим повідомленням: "Київ криють!".

У Києві він вперше відчув справжнє полум’я бою і адреналін.

“Здавалось, це все на місяць-два, — зізнається Мідний. — Але з кожним днем, особливо, коли був на Донеччині, усвідомлював, що ця війна надовго”.

Сьогодні Мідний розуміє, що протистояти ворогу стає все важче: у них більше дронів, ракет, непередбачуваних авіаударів, мовляв, «ми вчимося, і вони вчаться». Однак, навіть у найстрашніші моменти він не втрачає віри.

Мідний зараз тимчасово виконує обов’язки командира гармати. Навчався не раз: двічі на третій розряд, нарешті досягнув першого. Раніше здебільшого доводилося знищувати ворожі гармати, бувало, що знищували по дві в день, а тепер головна ціль — піхота.

“Ми стараємось зменшити кількість ворогів на українській землі точністю, — каже воїн, — наші — влучніші, а ворог сипле снарядами без упину”.

Особливо небезпечно було на початку війни. Один із найжахливіших епізодів трапився під Лисичанськом, коли їх накрило касетними снарядами з "Точки У".У той день ворожий снаряд потрапив прямо в машину з боєприпасами, і, здавалося, що вижити — це найбільша вдача.

Ще один, не менш ризикований епізод, стався минулого літа, коли ворожі сили перекрили всі шляхи відступу, утворивши кільце. Вирватись було практично неможливо, але чекати підкріплення також не варіант — зв’язку з командуванням не було. Тоді офіцер прийняв рішення: прориватися самотужки.

“Ймовірність фарту — 50 на 50, але вибору не було — хіба чекати, — пригадує захисник, — є ситуації, коли треба шукати будь-яку можливу стежку”.

Зібравши екіпаж, вони вирушили двома джипами на трасу, повз засідку. У посадці ворог був вкопаний, але там не чекали такого маневру. Артилеристи відстрілювались прямо з машин, змушуючи ворога ховатися, і, користуючись моментом, проскочили. Якраз момент несподіванки і зіграв вирішальну роль.

“Це був один випадок за всю мою історію війни, коли артилерія вступала у ближній бій. Ми прорвались! З дірками на джипах, але живі. Ворог часто працює стаціонарно, тому ми можемо вичислити їхні позиції та знайти вдалий момент для удару. Найбільше емоцій приносять повідомлення про влучення в гармату, яка щойно вела вогонь по наших позиціях. Це відчуття — не просто задоволення від добре виконаної роботи, а радість перемоги. Адже саме з таких епізодів складається наша спільна мрія”, – відзначає військовий.

Поза позиціями вони спілкуються з місцевими мешканцями. У прифронтовій зоні залишилися здебільшого літні люди, які не покинули своїх домівок.

“Один дідусь днями розповідав російською, як наші хлопці допомогти йому картоплю викопати, ще й в підвал поносили, — зізнається захисник. — Багато з цих людей уже зрозуміли, хто насправді є ворогом: кажуть, телевізор показує одне, але вони побачили інше на власні очі, відчули, що стріляють по них з російського боку”.

За вправність в бою Мідний має відзнаки — подяки від командира бригади, «Золотий хрест» від Валерія Залужного. Нещодавно Президент підписав указ про нагородження його Орденом «За мужність» III ступеня.

А ще зауважив Мідний, що вдома життя здається зовсім іншим. Це іноді його гнітить. Усе виглядає так, ніби війни немає, люди займаються своїми справами, ходять в кафе, влаштовують святкування.

“Кажуть, ніби мобілізовувати вже нема кого, а тут, дивлюсь, повно людей , — ділиться воїн. — Це згадуєш, коли знову повертаєшся на позиції, де додаткові сили нам би не завадили”.

На завершення запитуємо про мрії: повернення додому, спільний бізнес із братом — відкрити автосервіс.

Можливо, займатиметься реставрацією ретро-машин.

А ще — хоче створити власну сім’ю.