"Хоч для всіх ти "безвісти", вірю, що ти є": зворушливі історії тернополянок, які чекають своїх коханих з війни

Тернополянки Марічка Паламар, Людмила Костюк і Галина – дружини бійців, які зникли безвісти. Щотижня вони виходять на акції підтримки військовополонених і вірять, що їхні кохані повернуться додому живими.

До Дня Святого Валентина жінки розповіли Суспільному свої історії кохання.

Чоловік тернополянки Марічки Паламар — боєць штурмової бригади Нацполіції "Лють". Назар зник безвісти 29 червня 2024 року поблизу Торецька Донецької області, розповіла жінка.

Марічка Паламар, тернополянка. Суспільне Тернопіль

"Кажуть, що поліція не воює. Насправді поліцейські воюють і також захищають свою Батьківщину. Мій чоловік зник разом зі своїм побратимом з роти поліції особливого призначення Олегом Вівюркою.

Ми об’єдналися сім’ями безвісти зниклих "лютівців", адже так легше боротись і шукати. Нас згуртувала Дар'я, яка живе такою ж мрією, як і всі ми — знайти свого чоловіка. Хтось шукає сина, хтось чоловіка, хтось брата чи тата. Якщо не ми будемо шукати, то хто?" — говорить Марічка Паламар.

Назар Паламар, боєць штурмової бригади Нацполіції "Лють". Фото надала Марічка Паламар

Назар Паламар працює в поліції 10 років.

"Він пішов служити ще в 2014 році, коли тільки створився батальйон "Тернопіль". Захищав Україну на східних кордонах. Він був наймолодшим у цьому батальйоні, йому було тільки 19 років, тому й позивний у нього "Малий".

Освідчення Назара Паламаря. Фото надала Марічка Паламар

Разом пара уже 8 років. Освідчився Назар Марічці у червні 2018 року, коли повернувся з чергової ротації зі сходу.

Весілля Назара Паламаря та Марічки Паламар. Фото надала Марічка Паламар

"Сказав гарно одягнутися, тому що всі дружини та дівчата ідуть зустрічати своїх чоловіків або хлопців красивими. Сказав: "Ти теж одягни плаття, бо я приїду". Я не очікувала, що це буде пропозиція руки та серця", — сказала жінка.

Назар Паламар з сім'єю. Фото надала Марічка Паламар

Згодом Назар і Марічка одружилися, у пари народилася донечка. Зараз їй три роки.

"Коли тато пішов на війну, їй було 5 місяців. Кожні 2-3 місяці він приїжджав додому на 7-10 днів. Цього було для неї дуже мало. Вона просила телефон, щоб дзвонити йому. Показувала, що вона нового навчилась, що купила. Він дуже радів всім її новим досягненням. Коли пішла в садочок, то вже після зникнення тата приходила з садочка і брала фото батька, цілувала його. Одного разу промовила: "Тату, прийди". Бо чула, як за іншими дітками приходили, а за нею досі тато не прийшов. Бачивши татову машину, бігла, щоб наздогнати, бо тато її не взяв із собою", — розповіла дружина зниклого безвісти бійця.

Назар Паламар з дружиною та дочкою. Фото надала Марічка Паламар

Востаннє на передову Марічка проводжала Назара в травні минулого року:

"Він мені пояснював, що це війна й може трапитися, що завгодно. Але я маю виховати дочку достойною людиною і ніколи не здаватися. Маю стати сталлю і незламною, хоч це дуже важко. Бо вночі все одно ллєш сльози й думаєш: "Чому це все так з нами?"

Плакат, із яким Марічка Паламар виходить на акції аідтримки. Суспільне Тернопіль

Чекати свого коханого важко, говорить Марічка:

"Стукаєш у всі двері. Хотілося б зачепитися за будь-яку ниточку, щоб його знайти. Думки весь час лише про це. Ходиш на роботу, одягаєш маску. А приходиш додому — там речі, спогади. Ідеш по місту і згадуєш, де разом були".

"Освідчився в День Валентина"

Чекає свого чоловіка Костянтина й тернополянка Людмила Костюк.

Людмила Костюк, тернополянка. Суспільне Тернопіль

"Його призвали 5 червня 2024 року. Потім два місяці навчання і одразу ж на Покровськ. Він був в особовому складі 117-ї бригади, але його прикомандирували до 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура".

У шлюбі з Костянтином жінка перебуває понад 12 років. Освідчився Людмилі коханий у День Святого Валентина — 14 лютого 2012 року.

"Історія нашого кохання — це ще, напевно, студентські роки. Як і в кожного — закоханість, побачення. Він себе проявляв мужньо, стримано, був хорошим батьком для дитини. Це людина, на яку можна було покластися, яка підтримувала, яка ніколи в нічому не відмовляла ні рідним, ні друзям. Любив, дорожив дитиною, сім'єю", — сказала Людмила Костюк.

Костянтин з сім'єю. Фото надала Людмила Костюк

Костянтин мріяв про власний будинок, розповіла Людмила.

"Перед повномасштабним вторгненням ми купили ділянку. Костянтин все облаштовував сам: малював проєкт, планував, що де буде і який повинно мати вигляд. У його руках все горіло. Працював на себе, займався проєктом і дизайном з виготовлення меблів. Порядна і відповідальна людина, в сучасному світі — це рідкість", — зазначила жінка.

Костянтин хотів піти на війну ще на початку повномасштабного вторгнення:

"Він дуже любив своє місто, свою країну. У перші дні рвався на фронт, але я не відпустила, оскільки вірила і думала, що ця війна ненадовго, що цивілізований світ цього не допустить".

Костянтин з рідними. Фото надала Людмила Костюк

Костянтин зник безвісти в серпні минулого року.

"Він був на позиції в найгарячішій точці активних боїв — Покровську. Зі слів командира, там було пекло, оскільки російські війська активно наступали. Потім бойові підрозділи з цього напрямку командування направило на Курськ", — розповіла жінка.

Бійців, які зникли, побратими шукали дронами, але тіл не знайшли:

"Страшенно важко. Єдина надія на полон, але ніхто жодних гарантій не дає. Вірю і молю Бога, щоб уберіг його і повернув додому живим і здоровим".

"Сподіваємося, що він у полоні"

Галина одружена з Ігорем 10 років. Познайомилися, коли жінка приїжджала в гості до брата. Почали зустрічатися, а згодом — одружилися. На початку повномасштабного вторгнення чоловік пішов на війну.

Галина, тернополянка. Суспільне Тернопіль

"У травні його мобілізували і після навчання він воював на покровському напрямку Донецької області. 24 липня 2024 року він зник безвісти. І з того часу нічого невідомо. Місце, де він був востаннє, побратими оглядали, нічого не було", — говорить Галина.

Ігор з дружиною Галиною та дітьми. Фото надала дружина бійця

У Галини з Ігорем двоє синів.

"Старшому буде 10 років, молодшому виповнилося 6. Дуже часто запитують про тата і дуже чекають".

Ігор з сім'єю. Фото надала дружина бійця

Галина каже, важко жити в невідомості й не знати, що з твоїм чоловіком:

"Все ж таки дуже сподіваємося, що чоловік у полоні й скоро повернеться".