Щоб одружитися, вирушила до коханого-військовослужбовця у прифронтовий Харків: історія кохання пари з Тернополя

Історія кохання Андрія та Анастасії, як і будь-які подібні, — унікальна. Але також має спільну рису з історіями їхніх українських ровесників. І це — велика війна, яка додала нашій молоді небачених випробувань.

Вони познайомилися в 2021 році у супермаркеті. Там юнак працював, отримавши фах маркетолога у Тернопільському національному технічному університеті, а дівчина, ще студентка, влаштувалася на роботу. Керівництво доручило Андрію взяти шефство над Анастасією. «Мені важко пояснити, як то все сталося, — посміхається Андрій. — Почав допомагати Насті, а вже за кілька днів відчув, що мені хочеться частіше бачити її усмішку, спілкуватися. Якась невідома сила тягнула до неї. Але головне — її очі. Можна сказати, що я втонув в її очах».

«Він мені дуже допомагав на роботі, — згадує Настя. — Я відразу зауважила, який він комунікабельний, добрий, до кожного має індивідуальний підхід. Але, мабуть, найбільше мене підкупило його чудове почуття гумору, яке допомагає вирішувати найскладніші проблеми. Так я закохалася». Перше побачення, квіти, прогулянки містом, розмови, розмови, розмови…

Все це зміцнювало паростки кохання. Вже за місяць Андрій запропонував Насті жити разом цивільним шлюбом. Орендували у Тернополі квартиру і почалося тихе, щасливе сімейне життя.

«Це був, мабуть, один з найкращих періодів мого життя, — згадує Анастасія. — Я все більше пізнавала Андрія та пересвідчувалася, що він у мене найкращий. Графік роботи у нас був досить напружений, я втомлювалася, але вдома завжди мала повну підтримку й усіляку допомогу. Він не лише допомагав мені по господарству, а вчив правильно сприймати труднощі, філософськи ставитися до них і правильно розраховувати сили. Я ще більше закохувалася в нього».

Щасливе життя тривало менше року: в лютому 2022 року прийшла з московських боліт велика біда. Молодята ще міцніше трималися один за одного, хоча довелося урізати свої потреби, бо частину зарплати Андрій і Настя жертвували на підтримку ЗСУ. Навесні 2023 року Андрій отримав повістку. Сприйняв спокійно, як і належить чоловіку — потрібно йти захищати країну. А для Анастасії дуже важко далося усвідомлення, що коханий вирушає на війну.

«Я все розумію, що треба захищати країну, але у той момент, мені було дуже боляче, — згадує Настя. — Я плакала, у голову лізли усілякі думки. Я була ніби вся розбита. Але згодом змогла опанувати себе і включити раціональне мислення, сприйняти ситуацію так, як потрібно».

Після прискорених офіцерських курсів у Києві молодший лейтенант Трофимлюк червні 2023 року прибув на Харківщину в танковий батальйон Залізної бригади. Для коханої потяглися дні, сповнені тривоги. «Живою водою» для її спраглої душі були лише його телефонні дзвінки. В березні цього року черговий дзвінок став особливим: Андрій запропонував взяти офіційний шлюб. Вона була трохи ошелешена, втім швидко опанувала себе та погодилася, але лише за однієї умови!

«Мені важко пояснити, чому я так вирішила, — сміючись згадує Настя. — Сказала Андрію, що згодна тільки, якщо не чекатимемо твоєї відпустки, а я приїду до тебе і там візьмемо офіційний шлюб».

У нагоді стали вишиті сукня та сорочка індивідуального пошиву, які Настя, ніби передчуваючи щось, забрала у майстра за кілька днів до пропозиції коханого. Тиждень тому, 26 березня, молодята оформили офіційний шлюб у фронтовому Харкові, куди командування відпустило лейтенанта Трофимлюка, офіцера групи психологічного супроводу та відновлення танкового батальйону, у коротке звільнення. На церемонії були присутні лише троє побратимів нареченого.

«Ми ще раніше домовлялися, що у нас не буде гучного весілля, — говорить Анастасія. — Коли Андрій приїде у відпустку, повечеряємо у тісному колі рідних. Цього досить. Та на все життя залишиться пам'ять про те, де ми взяли шлюб. Буде про що розповісти дітям».