"Я не йшов проти волі Господа": тернопільський підприємець будує храм, "якого не було в природі"

Цей тернопільський собор Православної Церкви України перебуває на завершальному етапі будівництва. Але він уже є у всіх туристичних локаціях Тернополя та України.

Про нього пишуть, як про храмову перлину України. Ми кілька разів переглядали фотографії храму у мережі, цілком поділяючі захоплення туристичних та міських медіа, а потім зв’язалися із єпархією ПЦУ і розпитали правлячого архієрея владику Нестора про те, як зростає цей храм. А владика натомість дав нам контакт його головного будівничого місцевого бізнесмена Юрія Петрика. Ми впіймали Юрія Івановича на вихідних, і просто слухали історію створення храму, яка насправді є історією і самого будівничого, і цілої родини, і також одна з граней Української Церкви.

Далі цитати Юрія Івановича.

"Я не обирав стати будівничим собору, я просто не йшов проти волі Господа, коли зрозумів, що на мене покладено цю місію. Насправді деколи Господь сам веде стежками, і тут головне не суперечити Промислу. Владика Нестор має прекрасну освіту, і міг робити кар'єру у будь-якій сфері, але він обрав монашество. У моїй системі цінностей, це значить дуже багато. Я ніколи не був інтелектуалом, але дуже багато працював, мав бізнес-жилку і коли ми з ним зустрілися, то був вже успішним підприємцем. Ми зустрілися, коли його призначили на Тернопільську кафедру, знаючи, що я віруючий і враховуючі, що я будівельник, хотів порадитися щодо будівництва собору. У нас в Тернополі Московська Церква мала свій храм, автокефальна церква мала, митрополит Греко-Католицької Церкви мав. А тільки Київський патріархат не мав кафедрального собору, лише від попереднього єпископа ми мали ділянку та громаду Олени та Костянтина.

А я зрозумів, що хочу будувати собор. Я не усвідомлював рівня задач, просто слухав своє серце. Прийняв рішення і далі постало питання, яким буде цей собор. Якось одразу вирішив, він має бути не великий, але величний. Думав про храм у стилі козацького бароко. Дивився проєкти типових храмів, замовляв ескізи проєктним інституціям, платив кошти за ескізні пропозиції, ми з владикою переглянули з півсотні проєктів і жоден не здавався таким, що це наш храм. Переді мною архітектори в Галичині вже зачиняли двері і казали, що ви хочете храм, якого не існує в природі. Я шукав по всій Україні.

Нарешті мені порадили Харківську групу, якій я заплатив близько 100 тисяч гривень за ескізну пропозицію. Нам з владикою запропонували два проєкти, ми невдоволено зітхнули, але гроші заплачені, пішли думати. І тут на виході з офісу нам харківська архітекторка пропонує глянути диплому роботу однієї дівчинки, це був малюнок церкви в грецькому стилі. І все...

Він був у моєму серці. Владика не заперечував. Ми дорогою додому з Харкова заїхали до Феодосієвського монастиря, і вночі довго говорили із одним отцем, який нас підтримав. Ми були дуже піднесені, і дуже схвильовані. Нарешті знайшли те, що шукали. Потім постало запитання, з чого будувати, нам архітектори почали робити графіку у різних матеріалах. Тинькування, бутовий камінь, силікатна цегла. Думав, поїхав помолитися в рідне село Новосілки, там є джерело...

Почав роздумувати і прийшов до владики Нестора, кажу будемо будувати храм з каменя. Владика питає: а зможемо. Я кажу: так. Владика молився, я трудився. Якби не наш архієрей, навряд чи я б взявся. Він повірив в мене і дав творчу свободу. А також подбав, щоб були оформлені всі документи, дозволи муніципалітету це дуже важливо, і я їх мав завдяки репутації владики. Я шукав матеріали, вишукував технології, як камінь різати в овали. Знайшов камінь у Теребовлі. 90 відсотків каміння на соборі витесали вручну, як колись каменяри Соломона, у нього було 40 тисяч каменотесів, хоча у царя Соломона була база (тато що заготовив), ми ж все шукали ссаме. Але інструмент сьогодні значно краще, ніж у старозавітні часи і обробляти каміння легше. Я замовляв, їздив, контролював розмір та об’єм.

Під час будівництва були моменти зневіри та втоми. Тоді я звертався до свого начальника, святого покровителя, імператора Костянтина. І казав: «Дорогий імператор, виникли труднощі. За нами обома спостерігає Господь, виріши це, будь ласка, це собор на твою честь». І він вирішував. За цей час розпочалося вторгнення, а попередні роботи були сплачені, тож не було необхідності зупиняти процес. Якщо під час війни ми їмо, дихаємо, спимо, то ми можемо будувати храм, місце для молитви. За ці роки у мене родився четвертий син, якого я назвав Костянтином.

Минулого року ми завершили основні роботи, про те, що встановили куполи написало багато медіа, один з них найбільший в діаметрі по Україні. Мене часом запитують, хто буде займатися розписами храму, може нащадки. Я ж думаю, що не можна віддавати нащадкам розпису, треба завершити самим. Мрію, щоб в розписах були присутні помісні церкви. Я не чекав визнання, але дуже часто, коли я приїжджаю до собору, я бачу, як туристи чи приїжджі побачивши його, не можуть стримати захоплення. А в нашому соборі все, що я хотів сказати написано в таких словах.

Собор збудований Промислом Божим, під Покровом Богородиці, за молитвами святих отців. В цьому році 1700 років першого Вселенського собору, на якому головував св. Костянтин, тож я навіть хотів зробити попередню «передздачу». Я дуже люблю собор, я живу ним. Але я хочу сказати, що в храмовому будівництві є своя містика. Маленький храм 5 на 5, який збудував простий сільський священник разом із громадою, буде для нього та вірян найкращим.