Містична історія з трагічною передісторією: на Тернопільщині вшанували пам’ять медсестри УПА, яка загинула від рук енкаведистів

Краяни повстанської медсестри Ірини Заяць вшанували її пам’ять освяченим хрестом. Найбільше розчулена цією подією була її молодша сестра Ольга Мерещак.

Небуденна, сповнена героїки і трагізму подія відбулася минулої неділі у лісовому урочищі “Зелений потік”, що за кілька кілометрів від села Волиці. Тут, серед ровів, порослих кленами і буками, освятили хрест у пам’ять про медсестру УПА Ірину Заяць, яка загинула після війни від рук енкаведистів. Місце для символічної могили підказав... віщий сон молодшої сестри убієнної - 86-річної жительки Бережан Ольги Мерещак, пише Високий замок. 

У передвоєнні часи Ірина Заяць навчалася у гімназії, була активною просвітянкою. Коли дійшло до збройної боротьби за Україну, керівництво повстанців послало її на медичні курси, щоб згодом лікувати партизанів. Хтось із “сексотів” (так називали засланих НКВС провокаторів — від терміну “секретный сотрудник”) видав дівчину радянським каральним органам. Її заарештували і кинули у в’язницю міста Рогатина. Під час однієї з тюремних прогулянок, розповів автору цих рядків племінник колишньої медсестри Михайло Мерещак, скориставшись моментом, його тітка зуміла втекти від конвоїрів. Через гори-доли бігла до рідного села Корчунок (яке згодом вороги спалили дощенту). Там у лісі і підстерегла втікачку енкаведистська погоня. Непокірну партизанку облавники замордували і закопали невідомо де...

Довгі роки, починаючи від сумного 1946-го, рідні намагалися знайти місце вічного спочинку Ірини — але безрезультатно. Аж ось минулої весни, на Провідну неділю, молодшій сестрі Ользі приснився сон. “Шукайте мене біля дому, у дібрі, де барвінок росте...”, - з далекого небуття промовляв до старенької Ольги Олексіївни голос її закатованої Ірусі.

Бережанська пенсіонерка най­няла людей, щоб копали у місці, на яке вказав їй сон. До пошуків підключилися учасники товариства “Меморіал”. Але надто багато років спливло з часу тієї трагедії, сліди цього, як і тисяч інших сталінських злочинів, виявилися похованими під товстим шаром землі...

Тоді пані Оля вирішила біля “дібри” (по-місцевому — рову), поблизу якого колись була хата Заяців і де нині розкучерявився барвінок, поставити пам’ятний хрест. Аби можна було пройти у цю гущавину і вклонитися святині, люди проклали через рови два містки, впорядкували джерело, з якого колись пили живильну воду жителі знищеного Корчунка.

Ольга Заяць-Мерещак каже, що після цих урочистостей від серця їй відлягло. На схилі літ свій родинний обов’язок перед сестрою Іриною вона виконала.