Тернополянин Ісус: «Я звик, що всі розпитують про моє ім’я»

Він не зцілює хворих, не ходить по воді й не вважає себе месією, хоча при знайомстві з цим 18-річним тернопільським студентом такі асоціації - перше, що може спасти на думку - бо звати його Ісус.

- Я звик до свого імені. Воно мені подобається і я з ним багато чого пережив, - каже юнак. – Ім’я – це свого роду обгортка людини. І як ти будеш поводитися та які вчинки робитимеш, то відповідно й судитимуть про тебе.

Онбаши Іса Бейган – ось повне ймення цього направду щирого, завжди усміхненого й позитивного юнака. Мешкає хлопець з дідусем Романом у двохкімнатній хрущовці, що на Східному масиві. Мама Світлана наразі працює за кордоном.

Іса навчається у Тернопільському технічному університеті, де здобуває фах інженера-зварювальника. Хлопець переконує, що це його покликання: Мій дідусь працював зварником 6-ї категорії. Я його дуже поважаю і завжди прислухаюся до його думки. Ще змалку я спостерігав за працею дідуся. Мені це сподобалося і я вирішив займатися подібним, коли виросту. Попри навчання, Ісус опановує греко-римську боротьбу й відвідує драматичний гурток Багато галасу. Юнак пояснює, що одне другому не лише не заважає, а навпаки - допомагає всебічно розвиватися.

Чому його назвали біблійним ім’ям Ісусові розповіли ще в дитинстві. Хлопець пригадує, що це була воля його покійної старшої сестрички, про яку він знає лишень з маминих розповідей.

- До мене у мами була донька Лариса. Ще у дитинстві вона захворіла на рак. На той час їй було лише п’ять з половиною рочків. Вона знаходилася у важкому стані… Перед смертю Лариса сказала мамі, що у неї буде син, і попросила, щоб назвала його Ісусом, - каже вісімнадцятирічний юнак. – Мені пояснювали, що у сестрички нібито був дар до пророцтва.

Зі слів Іси, пані Світлана важко переживала втрату доньки. Аби відпочити від настирливих думок, жінка поїхала до Туреччини, де й зустріла майбутнього батька Ісуса.

- Коли моя мама завагітніла, то поставила тата перед фактом, що дитина повинна народитися в Україні. Після моєї появи на світ, батько стояв під вікнами пологового будинку й гукав до мами: «Як же ми назвемо сина?». На що вона відповіла: «Ісусом!». Тато Явуз сперечатися не став. Бо, хоча він за національністю -  турок і віросповіданням - мусульманин, проте Ісус у їхній релігії також вважається пророком, - пояснює хлопець.

Через неординарне ім’я новонародженого не хотіли реєструвати в РАЦСі. Та й знайомі батьків частенько дивувалися, мовляв, де ж таке бачено, аби дитину так назвати. Неприємність трапилася й під час таїнства хрещення. Коли мене хрестили, священик неправильно вимовляв ім’я, кажучи не Ісус, а Ісак. Мама його виправляла, через що мене наче б то врекли. Мені розповідали, що я просто млів у неї на руках…, - пригадує Іса.

Турецькі корені далися взнаки

- У дошкільному віці я розмовляв тільки турецькою мовою. Українську я трошки розумів, але говорити нею не міг. Відповідно, траплялися різні казуси з вихователями у дитсадку. Наприклад, я казав екмек-екмек (турецькою це означає хліб), а няня тільки й здогадувалася, що я таке мелю… Проте  я доволі швидко адаптувався і десь за три місяці вже говорив українською, - зізнається парубок.

Розмовляючи про батька, юнак помітно ніяковіє. Хлопець каже, що тато жив у сім’ї, поки йому не виповнилося п’ять чи шість років. Потім батьки розлучилися й тато повернувся до Туреччини. Іса запевняє, що не тримає на нього зла і зустрічається з татом, коли той приїжджає в Україну.

Своєю відкритістю та щирістю герой статті зумів знайти чимало справжніх товаришів, з якими весело коротає вільний від роботи та навчання час: Буває, що друзі, провинившись в чомусь, по-доброму жартують: «О, Ісусе, прости гріхи мої». Звісно, це ніяке не богохульство, а просто невинні приколи. Таке у нашій компанії трапляється частенько, - крізь посмішку зізнається юнак.

- Іса саме із тих людей, котрі своєю позитивною енергетикою заряджають світ навколо. Він помітний усюди й завжди. Надзвичайно відкритий хлопець, дуже надійний, і, не дивлячись на молоді роки, на диво відповідальний, - доброзичливо відкликається про свого друга 15-річна Реґіна Міщенко.

- Для мого онука я б хотів одного - щоб він був справедливим. І не лише в сім’ї, а й серед друзів, знайомих, - з приємністю зауважує дідусь Ісуса Роман Петрович. – Бо, якщо він буде справедливим, то до нього й відповідно ставитимуться. А це - доволі важливо.

Наразі 18-річний Іса Онбаши має єдину мрію – поїхати до Туреччини, аби провідати родичів по батьковій лінії й, найголовніше, побачитися вкотре з татом.