На Тернопільщині міліціонер у фартусі, з кувалдою в руках творить дива (фото)

Коваль у… погонах «Гаряче» хобі гусятинського міліціонера  Андрія Галябарди.

Кажуть, що коваль не лише творить дива із розжареного металу, а й гартує у кузні свій характер. Проте для гусятинського міліціонера Андрія Галябарди, який у щоденній нелегкій службі і так набуває внутрішньої міцності, ковальство — радше заспокоєння та пошук гармонії. На роботі — в погонах, з текою документів, заклопотаний справами, а вдома — у фартусі, з кувалдою в руках, зосередженим поглядом і теплою усмішкою. Саме так перевтілюється заступник начальника з кадрового забезпечення Гусятинського райвідділу внутрішніх справ.

Кована лавка — в дарунок сусідам

— Ніхто точно не визначив, яка праця легша — фізична чи розумова, але відомо, що переміна видів діяльності корисна для людини, — каже Новій Тернопільській газеті 34-річний Андрій Галябарда. — Безумовно, робота — це головне, а тому на хобі не завжди вдається викроїти час, та все ж без ковальства не можу, воно допомагає відволіктися від напружених міліцейських буднів.
Уже близько десяти років Андрій Вікторович займається художнім ковальством. Перейняв секрети ремесла від свого батька, теж коваля-аматора. Ще юнаком приглядався, як тато перетворював розжарене залізо на дивовижні речі, а якось вирішив і собі спробувати. Перша кована річ Андрія — лавка. Неподалік обійстя його бабусі у селі Шидлівці Гусятинського району з давніх-давен стояв великий камінь, біля якого часто збиралися погомоніти сусіди. Та з часом камінь розсипався і юнак нашвидкуруч змайстрував дерев’яну лавку, але й вона виявилася недовговічною, тому довелося застосувати метал. Сусіди облюбували лавку, а це додало стимулу удосконалюватися в ремеслі. Однак у виборі життєвого шляху надав перевагу військовій галузі, а згодом — міліцейській роботі. 

— З дитинства, як і більшість хлопців, я мріяв про погони, цікавився військовою тематикою, — розповідає гусятинський право-охоронець, — а тому після школи вступив на юридичний факультет Військового інституту при Львівській політехніці, нинішня Академія сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Отримавши звання лейтенанта юстиції, я пішов працювати юрисконсультом у військову частину в Теребовлі. Однак незадовго військову частину перевели у місто Стрий на Львівщину, там я ще три роки відслужив, але довелося звільнитися, бо вже немолодим батькам потрібна була допомога. У 2009-ому пішов працювати у правоохоронні органи. Службу розпочав з дільничного інспектора, а згодом був призначений заступником начальника райвідділу кадрового забезпечення. 

Жар роздмухує… старий пилотяг

Андрій Галябарда мріє про кузню із справжньою піччю, бо наразі вони з батьком облаштували майстерню у гаражі. Гусятинські ковалі, як і належить, мають молоти, кувалду, розжарюють на вугіллі метал, а от для роздмухування вогню пристосували… двигун від пилотяга. 

— Професійні ковалі нагрівають метал у печах, а от більшість любителів застосовують автоген, — розповідає майстер. — Спершу розпалюємо вугілля, а щоб воно розгоралося і давало жар, подаємо під певним тиском повітря. У старовинних печах були комини, які створювали тягу, — чим вищий комин, тим більший жар. Ми не маємо змоги побудувати таку піч з комином, тому використовуємо автоген і двигун пилотяга, який роздмухує вогонь. Металеві заготовки нагріваємо до високої температури — майже тисячу градусів, а потім надаємо їм необхідної форми. Чим більше розпечений метал, тим легше з ним працювати, адже стає м’який, як пластилін, однак при надмірному нагріванні може горіти. Коваль розпізнає готовність металу за кольором — він змінюється від червоного до білого. 
Для кожного виробу Андрій Вікторович попередньо малює ескіз, потім виготовляє окремі деталі і врешті з’єднює їх в одне ціле. Так, невеличкий підсвічник можна зробити з однієї-двох деталей, а от для вішалки чи підставки для вазонів потрібно три-чотири і більше.

— Моя дружина Світлана дуже любить вазони, тому я виготовив для неї чимало підставок, — каже чоловік, — для тещі зробив «ніжку» під ялинку, яка має форму чаші, а тому ніколи не пустує — увесь рік в ній красується вазон. А ще у моєму «кованому» доробку — підсвічники, вішалки, пліт та брама для нашого подвір’я, дашок над входом до хати… У кожну свою роботу вкладаю душу і мрію, що з часом зможу більше займатися ковальством, бо це надзвичайно цікаве ремесло.