16:00, 16 лютого 2013 р.

Чому єврейську общину не повідомили про зведення пам’ятника єврею у Тернополі?

Як ми повідомляли, на вулиці Острозького ініціативна група має намір збудувати пам'ятник командиру "жидівського пробойового куреня" Соломону Ляймбергу.

Наприкінці січня з’явилася інформація, що в Тернополі планують встановлення пам’ятника Соломону Ляйнбергу – командиру так званого «жидівського пробойового куреня». 23 січня вже навіть створено оргкомітет, до складу якого ввійшла 21 особа, з них тільки 8 тернополян, а решту – представники Києва, Львова, Одеси, Дрогобича, Чернівців, Дніпропетровська. Між тим, оргкомітет навіть не знає прізвища того, кому хоче поставити пам’ятник, бо справжнє прізвище жидівського командира Ляймберг, та й самих тернополян ніхто не спитав, чи такий монумент їхньому місту потрібен…

Українцям штучно нав’язують «антисемітизм»

Тернопіль хочуть поставити в центрі уваги всій Україні. Для чого? Невже представники інших міст мають право вирішувати, який пам’ятник потрібен тернополянам? На ці та багато інших запитань на сьогодні немає відповіді. Разом з тим, як твердить оргкомітет, дана ініціатива робиться, щоб показати світові, що українці не є антисемітами та дружньо ставляться до інших народів. Давайте розглянемо всі проблеми окремо.

Що то був за підрозділ – «жидівський пробойовий курінь»? У книгах Г. Нахмана «Передісторія й історія жидівського пробойового куреня I корпусу УГА (1921 р.)», В. Кучерука «Українська Галицька Армія» детально описано про курінь. Нагадаємо побіжно його історію. «Жидівський пробойовий курінь» створено 15 червня 1919 р. в Тернополі на основі єврейської міліції міста після його визволення від польських загарбників. Єврейська міліція Тернополя складалась із 200 чоловік, а курінь нараховував 1200 бійців. Виходить, що в курені були не тільки тернопільські євреї. Крім того, в курені були українці – інструктори та старшини.

Процитуємо спогади Василя Гамуляка «Тернопіль у боротьбі за державність»: «Жиди були лояльні і навіть співпрацюють з нашою владою, вони мали повну свободу і свою 200-членну міліцію» (книга «Тернопіль, погляд крізь століття. Історія міста очима емігрантів»). Виходить, що назва куреня – пропагандистський захід.

Вишкіл курінь проходив у с. Остап’є (нині Підволочиський р-н), а на фронт відправлений 14 липня і бойове хрещення прийняв біля с. Колодіївки того ж району. 17 липня курінь перейшов р. Збруч і весь його бойовий шлях пройшов на Великій Україні. Восени 1919 р. курінь розформований. Якщо із куренем все зрозуміло, то є різні версії подальшої долі С. Ляймберга. За однією з них, він у 1920 році повернувся на Галичину і був замучений поляками. За іншою, якщо вірити даним Ленінградського мартиролога, він служив у червоній армії і НКВД. Тому історики-члени оргкомітету мали б досконало вивчити долю Соломона Ляймберга і дати відповідь ще на одне запитання: чому у Львові є вулиця Ляйнберга, а не Ляймберга?

Назвемо ще один факт з історії. Сіоністські лідери (правда, не всі) були проти незалежності України. Коли у Центральній Раді голосувався IV-й Універсал, який проголосив незалежність України, то члени ЦР від партії БУНД («Загальний єврейський робітничий союз») разом із російськими партіями проголосували проти незалежності України (із спогадів О. Гольденвейзера в книзі «Революція на Україні»). Правда, представники дрібних єврейських партій разом із представниками інших національних меншин утримались при голосуванні.

Тепер про так званий український «антисемітизм». Яскравим прикладом штучного «антисемітизму» українців є так звана «справа Івана Дем’янюка» (колишній громадянин США). Коротко нагадаю його історію. В 1985-87 рр. Дем’янюка судили в Ізраїлі, а в 2010-2011 рр. – в Німеччині. Хоча в Німеччині в 1969 році оголосили амністію наглядачам концтаборів за давністю, а Дем’янюка обвинуватили, що нібито він був саме наглядачем і «знищував» євреїв у таборі «Собібор» (Польща). Ці суди відбувалися в явно антиукраїнському дусі.

Згадаймо і про «праведників світу». В Ізраїлі є традиція присвоювати це звання людям, що врятували євреїв у роки Другої світової війни. Близько 700 українців отримали це звання. Відзначаючи велику роль цих людей, президент Єврейської ради України Ілля Левітас у листі до Президента України В. Ющенка в 2005 році писав: «Серед праведників 14 різних національностей понад 90% складають українці (у межах колишнього СРСР – авт.). Праведники – гордість українського народу, і вони заслуговують пошану держави». Проте, як не парадоксально, такого звання не має людина, завдяки якій у Галичині були врятовані тисячі євреїв – Митрополит Андрей Шептицький. Про це переконливо пише у своєму «Щоденнику» головний рабин Львова у довоєнний час Давид Кахане.

Ще один приклад. У матеріалах II-го Великого збору ОУН говориться: «II Великий збір ОУН висловився рішуче проти яких-небудь жидівських погромів, засуджує такі тенденції, як намагання окупантів відвернути увагу народних мас від корінних проблем визвольної боротьби». Або пригадаймо відомого єврейського діяча Жаботинського і його співпрацю з Головним отаманом Петлюрою і Директорією. Фактів достатньо, щоб показати, що нам, українцям, штучно нав’язують «антисемітизм». То чи вирішить цю нав’язливу проблему спорудження ще одного пам’ятника? Звичайно, що ні, і це повинні розуміти члени оргкомітету. Бо справа зовсім в іншому. Нас постійно хочуть змусити почуватись винними, вибачатись перед євреями за якісь злочини, яких українці не скоювали. Українці ж не вимагають вибачення від інших народів, вони хочуть, щоб страшну трагедію нашого народу – Голодомор, визнали геноцидом українців. А, до речі, Ізраїль, як і Росія, не хоче цього робити.

А як сьогодні живеться євреям у незалежній Україні? Процитуємо головного рабина Києва і України Якова Дов Блайха (хасида-ортодокса, уродженця США, який прибув в Україну одразу ж після проголошення незалежності): «Нема в світі жодної країни, яка б представляла такі широкі можливості для покращення життя євреїв, як Україна. Ми говоримо про відродження єврейського життя в Україні, ми будуємо інфраструктуру єврейського життя в Україні – це і єврейські школи, і дитячі садки, й інтернати, і соціальне забезпечення для стариків, і дім для перестарілих, який ми побудуємо в Києві завдяки фонду «Орах хаім»).

То тільки вороги України можуть називати українців «антисемітами». Натомість переконувати – невдячна справа і пуста трата часу.

Пам'ять про євреїв вшановується в нашому краї

У Тернополі на місці розстрілу євреїв у Петриківському лісі встановлено пам’ятник, меморіальну дошку – на території колишнього гетто (корпус медуніверситету). На честь єврейських діячів названо міською радою в 1990 році вулиці: Академіка Брюкнера, Йозефа Перля, Академіка Сахарова (ніхто не буде переконувати, що він росіянин). У Бучачі є пам’ятна меморіальна дошка лауреату Нобелівської премії Шмуелю Агнону. Пам’ятники, пам’ятні знаки євреям, закатованим під час радянсько-німецької війни, є в багатьох містах і селах Тернопільщини. Отже, пам'ять про євреїв вшановується в нашому краї.

Щоб відкинути різні спекуляції, оргкомітету треба провести опитування тернополян і дізнатися їхню думку з приводу нового пам’ятника, а не прикриватись якимись «громадськими організаціями» чи громадськістю. Бо в Тернополі є дуже багато організацій, де є тільки голова і печатка…

До речі, в Тернополі немає ще пам’ятників Р. Шухевичу (провіднику УПА), М. Тарнавському (командиру УГА). Варто було б і встановити пам’ятну стелу в Старому парку, на якій вписати назви всіх українських військових формувань, які були сформовані або воювали на Тернопільщині, як-от: полк піхоти ім. С. Петлюри, «Жидівський пробойовий курінь» тощо…

Якщо ж дійсно не оминути встановлення монумента «жидівському куреню», то найкращим місцем для нього є м. Хмельницький (Проскурів). Вороги України обвинувачують українську армію в єврейських погромах, яких не було в т.ч. і в Проскурові, і от там би постав пам’ятник єврейській військовій частині української армії, пише Номер один.

Ще дамо кілька пропозицій. Варто було б створити всеукраїнську ініціативну групу, щоб прискорити в Ізраїлі визнання заслуг Митрополита Шептицького і надання йому імені «праведника світу»; вивчити питання про можливість спорудження в одному із міст Галичини пам’ятника українцям-«праведникам світу»; в Тернополі й області впорядкувати місця поховання євреїв; сприяти «єврейській общині» Тернополя в одержанні нормального для роботи приміщення. Це буде робота, гідна українського патріота…

Павло Сливка, історик

Ігор Банзерук (Іцхак Кацнер), голова Тернопільської обласної організації «Єврейська община»:

– До мене ніхто з ініціаторів чи членів оргкомітету зі спорудження пам’ятника євреям у Тернополі не звертався. Про це вперше дізнався від кореспондентів. Якщо пам’ятник планували б встановити, то про це, напевно б, знали в Об’єднанні європейської общини України (президент Ігор Коломойський) та у Всеукраїнському єврейському конгресі (Вадим Рабинович). Наскільки я спілкувався з виконавчими директорами цих громад, ніхто про підняту тему не знає.

Водночас я і тернопільська єврейська община не маємо історичних довідок та архівних матеріалів, тому про їх роль можу тільки здогадуватись. Разом з тим, коли не відомо, з якою метою хочуть будувати пам’ятник, які цілі ставлять перед собою його ініціатори, кого будуть возвеличувати (чи навпаки), то дана розмова не варта уваги. Цілком можливо, що це просто чийсь піар-хід…

ДОВІДКА
Ляймерг Семен (Соломон) Якович, 1891 р.н., уродженець м. Тернополя, єврей, штабс-капітан Австрійської армії, армії Петлюри і Денікіна, член ВКП (б) з 1921 р., начальник радіочастини 4-го управління штабу РККА (розвідка). Засуджений в 1933 р. за ст. 56-6 УК РСФСР на 3 роки позбавлення полі. В 1936 р. зав. радіовузлом Белбалткомбінату, проживав на ст. Ведмежа Гора. Знову арештований 3 жовтня 1937 року. Особливою трійкою УНКВД ЛО 19 грудня 1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінграді 9 квітня 1938 р. (дані Ленінградського мартиролога, том 9).