Два місяці рідні чекали на останки Володимира, який помер від коронавірусу в Франції

Володимир Гринчишин із Чистилова Тернопільського району помер у Франції від коронавірусу 1 квітня, а поховали його аж 31 травня.

Два місяці рідні чекали на останки. Труднощі з транспортуванням тіла в Україну виникли через карантинні обмеження, зокрема, закриття кордонів. Володимиру було 37 років.

Після одруження він мешкав із дружиною і донечкою в Чистилові. Останніми роками був на заробітках за кордоном, час від часу навідувався додому. В лютому знову вирушив до Франції, бо вдома не знайшов роботи. Турбувався за 11-річну донечку Настю і вагітну дружину. Пропрацював два тижні, сидів удома на карантині і одного дня йому раптово стало зле. За добу Володимира не стало… Українці, які наймали з ним помешкання, були шоковані тим, що сталося. Тіло українця спершу доправили до французького санепідеміологічного інституту, аби встановити причину смерті. Тест на COVID-19 показав позитивний результат. Доправити тіло у труні додому не дозволили в час пандемії, здійснили кремацію. Жодної страхівки у Володимира не було, бо за кордоном перебував нелегально. Його рідним довелося збирати чималі кошти на перевезення праху.

— Привезли останки сина 30 травня, поховали його наступного дня в Чистилові, — витирає сльози мати померлого Анна Василівна. — Вже минуло два місці, як його не стало… Кремацію провели

27 квітня, думали відправляти прах, але виявилося, що в документах неправильно написане його ім’я — довелося переробляти. Минув ще місяць. Ми зібрали потрібну суму на перевезення тіла —

4 тисячі євро — давно все оплатили. У Парижі мешкає наша племінниця, тож вона спілкувалася з поліцією, з експертами, займалася організаційними питаннями. Зверталася до Посольства України у Франції, щоб узгодити процедуру перевезення тіла. Їй порадили звернутися до перевізника-поляка. Якби не карантин, все було б скоріше. А так лише 28 травня відправили останки з Франції. Насправді — це маленька вазочка. Можна було і звичайним бусом перевезти. Поховали ми останки у труні. Прийшло попрощатися з сином чимало людей. Священник відслужив чин похорону, запечатав гріб… Боляче, що ми так рано втратили його. Підступний вірус скосив за лічені години. Його дружина Наталя була увесь час із ним на зв’язку. Телефонувала до Володі й сестра Люба. Температури у нього ніби не було. Одного дня почав кашляти, а опівночі помер… «Щось мене болить в боці — можливо протягнуло», — єдине на що скаржився. «Іду пити чай, бо почав кашляти», — казав сестрі по телефону. «Перевірся, щоб раптом не коронавірус», — просили ми його. «Та звідки в мене коронавірус?» — відповів. Та хвилювання були небезпідставні… Він згорів за добу. Хтозна, де заразився. Можливо, в магазині або в аптеці. До Франції він поїхав 13 лютого, не встиг попрацювати, як почався карантин. Упродовж п’яти років він їздив туди, добре знав ту країну. Мешкав з п’ятьма земляками. Окрім нього, ніхто більше не захворів на коронавірус. Чому недуга його так раптово підкосила? Не знаю, щоб у нього були якісь хронічні захворювання, ніколи не скаржився на здоров’я. Прикро, що так сталося, та ще й на чужині…