"Мені наростили два хрящі трахеї, щоб я міг сказати "Так" у РАЦСі": історія пари, яка вчиться жити після поранень

Справжнє кохання здатне витримати все. Це доводить подружжя Івана та Тетяни Розуманів.

Їм обом по 24 роки. Він – ветеран російсько-української війни, служив у 25-ій десантно-штурмовій бригаді, вона – колишня медсестра. Пара познайомилася у стінах кременчуцької лікарні, куди Івана доправили після важкого поранення, пише УП.

Закохані хотіли одружитися та мріяли про щасливе майбутнє. Однак у листопаді 2023 року Іван та Тетяна потрапили під обстріл. Хлопець закрив кохану собою і намагався відкинути ворожу гранату. Утім, вона вибухнула в його руках.

І Тетяна, і Іван зазнали серйозних травм. Унаслідок вибуху хлопець втратив частину правої руки, трахеї і зір та майже місяць перебував у комі.

Попри проблеми та труднощі, пара не втрачає оптимізму. Зізнаються, що після пережитого їхнє кохання лише зміцніло.

Своєю неймовірною історією Іван та Тетяна Розумани поділилися з "Українською правдою. Життя".

"Ми познайомилися 11 серпня, а вже 26 вересня Іван зробив мені пропозицію руки і серця"

24-річний Іван Розуман ще до повномасштабного вторгнення служив у Національній гвардії. У 2021 році хлопець демобілізувався та деякий час працював шахтарем у рідному місті Марганець, що на Дніпропетровщині.

22 лютого 2022-го Іван отримав повістку. Наступного дня хлопець пішов до військкомату, тож війну зустрів уже на службі.

"Я розумів, що не буду тікати, а піду воювати. Брав участь у боях в Авдіївці, Лимані, Слобожанській операції.

21 жовтня 2022 року був невдалий штурм в Луганській області. Тоді отримав перше поранення, коли ми залітали штурмувати "пєтушині" (російські – ред.) позиції. Першу розбили вщент, а до другої трошки не доїхали. Нас накрили "ураганом", і було пряме потрапляння "касети" по ногах", – пригадує Іван.

Іван отримав повістку за 2 дні до початку великої війни

Чоловік лікувався у кількох медзакладах, а у серпні 2023-го потрапив до лікарні у Кременчуці. Саме там Тетяна працювала медсестрою.

"Вранці я зайшла до пацієнтів в палату. Помітила, що ліжко, яке було раніше вільним, уже зайняте. На ньому спав Ваня. Привіталася і пішла переодягатися, щоб заступити на зміну.

Коли він прокинувся, вийшов на коридор та побачив пост, на якому я сиділа. Ваня соромився підійти, тож спочатку ходив туди-сюди, аби детальніше мене роздивитися.

Потім відпросився з товаришем у місто і привіз мені шоколадку, сказавши, що такої я більше ніде не куплю, і ввечері запросив уже на каву", – розповідає Тетяна.

Невдовзі Іван та Тетяна почали жити разом. Наприкінці вересня 2023 року військовий освідчився. Тетяна без вагань відповіла "Так".

"Ми приїхали до Дніпропетровської області, щоб познайомитися з батьками Вані. Утім, познайомилися ми у лікарні"

Через ускладнення від поранення Івана звільнили від військової служби. У перший день демобілізації пара поїхала на Дніпропетровщину, щоб познайомитися з батьками хлопця.

Там Тетяна та Іван потрапили під обстріл: росіяни запустили дрони зі скидами з тимчасово окупованого Енергодару.

"Я закрив Таню собою. Думав, встигну відкинути гранату, але вона вибухнула просто у мене в руках, відірвала частину правої руки.

Після вибуху я був у свідомості, намагався надати собі першу медичну допомогу. При собі нічого не мав, тож зняв військову портупею та нею перев’язав руку, намагаючись зупинити кровотечу. Таня підповзла до мене на колінах та наклала турнікет.

Я втратив зір, частину трахеї, отримав численні опіки та осколкові поранення", – пригадує Іван Розуман.

Дісталося і Тетяні: у неї була відкрита черепно-мозкова травма, перебиті ноги та коліна. Окрім того, один із уламків залетів дівчині глибоко у праву руку – кінцівка досі нормально не функціонує.

"Я просив Таню покинути мене, адже не хотів бути тягарем та ламати їй життя"

Після того, що сталося, Івана та Тетяну забрали до лікарні у Києві. Обоє перенесли складні операції та довго оговтувалися від пережитого.

Іван перебував у реанімації у важкому стані та майже місяць був у комі. Увесь цей час Тетяна переживала за коханого та понад усе хотіла, аби він вижив.

"Коли ми були в лікарні, я просила батьків Івана привезти його футболку і спала, обіймаючись з нею.

Я писала Вані повідомлення, щоб потім, коли він вийде з коми, прочитати їх йому. Також знімала відео, у яких розповідала, що відбувається навколо. Наприклад, падає сніг, давай скоріше прокидайся будемо разом на нього дивитися", – зізнається Тетяна.

Коли Іван вийшов із коми, лікарі повідомили про втрату очей та кінцівки. Хлопцю видалили частину трахеї, тому він не міг розмовляти.

"Тоді я не міг розмовляти, лише писати. Я просив Таню мене покинути. Я розумів, що вона молода красива дівчина, а я не хотів бути тягарем та ламати їй життя. Але за ці слова я отримав по голові.

Натомість вона сказала, що нам потрібно розписатися. Якщо у 2023 році не вийшло, то вийде у 2024-му. Мені наростили два хрящі трахеї, щоб я міг сказати "Так" у РАЦСі", – каже Іван.

У лютому 2024 року пара побралася. Тепер Тетяна та Іван мешкають у Києві. Іван проходить реабілітацію, а його кохана завжди поряд.

"Після того, що сталося, я усвідомив, що ще більше кохаю та ціную Таню. Вона не залишила мене у такий складний час, була поруч та підтримувала. Її голос – найкраще знеболювальне для мене. Та й не кожна погодиться терпіти такого противного як я.

Я зрозумів, що можна все пережити, коли у тебе є підтримка. Мабуть, це найголовніше", – стверджує 24-річний Іван Розуман.

"Після обстрілу ми буквально вчилися заново жити"

Тетяна пригадує, що після обстрілу буквально вчилася заново ходити, адже сильно постраждали ноги. Зараз вона вже відновилася, а про пережите нагадують лише шрами та залишки пороху на обличчі.

Іван каже, що відновився на 60%. Його реабілітація досі продовжується. Ветеран працює з ерготерапевтами та вчиться орієнтуватися у просторі. На нього чекають кілька операцій та протезування очей.

Колишній військовослужбовець переконаний, втрата кінцівки та зору – не вирок, а лише нові умови, до яких можна і потрібно пристосуватися.

"Найголовніше у реабілітації – це те, як ти морально налаштований, та підтримка близьких. Так, це не легко, але ніхто не поставить тебе на ноги крім тебе самого. Я втратив зір, кінцівку, але не дух", – наголошує Іван.

"В українському суспільстві є проблеми зі сприйняттям людей з інвалідністю"

На думку Тетяни та Івана, українське суспільство ще не звикло до людей з інвалідністю. Вони стверджують, що цивільні не розуміють тих, хто зараз на фронті або повернувся з війни. Зокрема люди не знають, як правильно спілкуватися з ветеранами чи запропонувати допомогу.

"Поза межами квартири ми з Ванею завжди разом. Він з тростиною та у сонцезахисних окулярах. І мене інколи дивує, як люди поводяться.

Коли стоїмо в черзі, то його можуть штовхати зі словами, чому він не може відійти. Тоді "вмикається" моя погана сторона і я починаю з людьми розмовляти. Невже важко підняти голову догори? Подумайте, чому він стоїть на одному місці у сонцезахисних окулярах в приміщенні.

Бувало й таке, що Вані зламали тростину. Людина просто йшла "на своїй хвилі", дивилася в телефон і їй було байдуже, що відбувається навколо. Вона поспішала, хотіла перестрибнути тростину, але не вийшло і вона зламалася.

Водночас зустрічаємо чуйних та добрих людей, які притримають двері чи проведуть Івана, якщо це потрібно", – пригадує дружина ветерана.

"Попри втрату зору я офіційно працюю та маю грандіозні плани на майбутнє"

Іван та Тетяна мають спільне хобі на двох – ведуть блог про своє життя, а також знімають рецепти. Іван дуже любить готувати та отримує задоволення від цього процесу.

"Блог – це мотивація для тих, хто думає, що життя після поранення закінчилося і вже не можна нічого робити. Так, мені складно виконувати будь-які дії без верхньої кінцівки та зору, але я це роблю. І хтось інший теж зможе", – переконаний Іван Розуман.

Утім, не обходиться без хейту та негативних коментарів, додає подружжя.

"Помічали, що під відео пишуть коментарі: "Одягни окуляри, бо не всім приємно дивитися на твої очі". Точніше на їхню відсутність. Я не знаю, як на це реагувати", – каже Тетяна.

Окрім блогу, Іван офіційно працевлаштований – він є частиною благодійної організації "Побачимо перемогу".

"Ми всебічно підтримуємо військових та цивільних, які втратили зір внаслідок бойових дій. Ми допомагаємо їм впродовж усього шляху, щоб вони стали самостійними.

Також навчаємо, як правильно спілкуватися з ветеранами та людьми з інвалідністю у закладах освіти та підприємствах, де надають різні послуги", – пояснює Іван.

Тетяна більше не працює у кременчуцькій лікарні – після того, що сталося на Дніпропетровщині, вона звільнилася. Але невдовзі жінка теж планує приєднатися до команди "Побачимо перемогу".

Життя піднесло їм чимало випробувань, але Іван і Тетяна не втрачають оптимізму. Подружжя мріє придбати житло, відкрити власну справу, а також народити дитину. Пара переконана, у їхньому домі пануватимуть любов, підтримка та взаєморозуміння.