"Мамо, я живий!": Захисник з Тернопільщини Вадим Плішко повернувся додому після трьох років полону (ФОТО)

23-річного Вадима Плішка, уродженця села Залісся, повернули в Україну під час масштабного обміну полоненими, який відбувся 19 квітня 2025 року. Через службу та тривалий полон боєць не бачив свою родину майже п’ять років.

Мама захисника, Наталія Костишин, не стримує емоцій: зі сльозами на очах вона зізнається, що цей день став для неї найщасливішим за останні роки. Її єдиний син нарешті вдома і живий.

Зараз Вадим проходить реабілітацію в одному з українських санаторіїв, де відновлює здоров’я та оформлює необхідні документи. Тим часом родина готується до зустрічі з бійцем: готують його улюблені домашні страви, збирають речі, аби найближчим часом поїхати до нього.

Мрія служити в армії з дитинства

Вадим завжди мріяв про військову службу. За словами мами, ще у школі, коли його однолітки вагалися у виборі професії, син твердо казав: "Я обов'язково хочу до армії".

Після закінчення 11 класів та успішного складання ЗНО Вадим одразу подав документи на строкову службу. Наталія Костишин пригадує, як відмовляла сина, адже на сході України вже тривали бойові дії. Проте хлопець був непохитним у своєму рішенні: армія була його свідомим вибором.

Після 18 місяців строкової служби Вадим підписав контракт із 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою імені Князя Лева. У січні 2022 року його відправили на ротацію до Маріуполя — за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення.

"Він прийняв це рішення самостійно, не порадившись із нами. Пам’ятаю, три дні не могла до нього додзвонитися. А потім почувся його голос: "Мамо, я в Маріуполі. Хочу служити далі, захищати країну". Це було шоком, але я зрозуміла: залишається лише підтримувати", – розповідає пані Наталія.

Тоді ще ніхто не міг уявити, що вже незабаром почнеться повномасштабна війна, а Вадим на довгі роки опиниться в полоні.

Слова надії з Азовсталі

Під час оборони Маріуполя зв'язок із Вадимом був майже відсутній. Лише двічі він виходив на зв'язок із родиною, користуючись телефонами побратимів, адже власний телефон втратив під час обстрілу.

"У місті була критична ситуація: обстріли, відсутність зв’язку. Син телефонував із номерів побратимів. Востаннє я отримала від нього звістку наприкінці квітня – на початку травня, коли вони ще перебували на "Азовсталі". Він сказав мені: "Мамо, я живий", – згадує мама.

Згодом стало відомо, що українські бійці вийшли у почесний полон.

Нова сторінка життя

Після повернення Вадима родина робить усе можливе, аби забезпечити йому комфорт і турботу. Пані Наталія розповіла, що придбала для сина будинок у селі та зробила там ремонт.

"Я хочу, щоб він був удома. Він має певні проблеми зі здоров’ям, тому зараз головне – лікування і спокій. Більше я його нікуди не відпущу", – ділиться жінка.

Найближчими днями родина вирушить до санаторію, аби обійняти Вадима, передати необхідні речі та улюблені домашні страви, які так довго чекав боєць.